«Я за ним була як за кам'яною стіною» | Памʼяті Сергія Туржанського

Сергій родом з Житомирщини, останнім часом жив у Києві. Здобув професії маляра, монтажника, електрозварювальника. Працював у спецпідрозділі «Скорпіон» на Південноукраїнській АЕС.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, добровольцем долучився до Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького на посаду командира відділення. За свою службу Сергій отримав низку нагород, серед яких: нагрудні знаки «Золотий хрест», «Ветеран війни», «За зразкову службу» ІІ ступеня, «Спеціаліст 1-го класу ЗСУ».

«Коли ми з ним познайомились, у мене було відчуття, що я його 100 років знаю», – згадує Наталя Туржанська, дружина захисника Сергія Туржанського.

Поруч з ним вона почувалась безпечно і щасливо. Добрий, щирий, з гарним почуттям гумору – Сергій сподобався також донечці Наталі від першого шлюбу. Вони відразу знайшли спільну мову і подружились. У пари народився син – копія Сергія. Хлопчик пам'ятатиме тата лише з фото та спогадів рідних – йому було два роки, коли його батько загинув на фронті.

Це сталося 13 січня 2024 року неподалік села Веселе Донецької області.