28 серпня відбувся показ документального фільму-дослідження «Ще один прапорець» про народний меморіал полеглим захисникам України на Майдані Незалежності. Стрічку створила команда Платформи пам’яті Меморіал за підтримки програми «Партнерство за сильну Україну», показ відбувся у співпраці з Музеєм війни.
У центрі оповіді прапорці на Майдані, які стали для українців місцем особистого зв’язку з полеглими близькими, простором спільного вшанування й одним із найпомітніших символів пам’яті про загиблих у Війні за незалежність України.
З 2022 року стихійний меморіал виріс із кількох прапорців у простір із десятками тисяч імен, фотографій та особистих знаків пам’яті. Різні способи вшанування співіснують і часом вступають у напругу, виникають питання видимості та представлення різних груп, організації простору, його естетики, довговічності матеріалів і догляду за ними.
Фільм-дослідження «Ще один прапорець» презентувати у Києві
Фільм намагається взяти дистанцію й етично дослідити різні кути, під якими можна дивитися на народний меморіал. Через історії родин загиблих, волонтерів, військових і розмови з експертами стрічка показує, як це місце функціонує сьогодні, і запрошує до розмови про його майбутнє: чи має і як саме трансформуватися цей простір та якою може бути роль держави у цьому процесі.
Ця дистанція у фільмі й буквальна.
Найскладніше було домовитися про зйомку з дрона: це був наступний день після обстрілу, у парламентському кварталі працювали засоби РЕБ, і дрон будь-якої миті міг упасти. Зате ці кадри показують місце таким, яким його ніхто ніколи не бачить. Згори меморіал виглядає як мапа міста — з вулицями й кварталами. Такі ж мапи гості показу отримали в буклетах.
Фільм-дослідження «Ще один прапорець» презентували у Києві
Після показу говорили про те, де проходить межа між особистим горюванням і спільною пам’яттю і як почати діалог про його майбутнє, не забравши в людей право пам’ятати по-своєму.
Ви не даєте відповідей, зате ви показуєте ті точки, які фактично є точками дискусії, точками конфлікту.
Експерти погодились, що меморіал потребує впорядкування й догляду. Віра Литвиненко, голова ГО «Серце нАЗОВні», висловила занепокоєння тим, що місце пам'яті залишається без належного нагляду і дедалі більше відходить від принципу рівності. Фото нагромаджуються, подекуди перекривають одне одного, вицвітають чи припадають брудом через негоду.
Тетяна Трощинська і Віра Литвиненко
Гостро стоїть і питання того, що територія меморіалу себе вичерпала. За словами Максима Єлігулашвілі, експерта Інституту миру і порозуміння, «те, що ми починаємо рости вгору, це вичерпання іншого виміру цього простору».
Максим Єлігулашвілі
Водночас будь-яке впорядкування впирається в моральну дилему. Не всі рідні мають змогу регулярно доглядати за фотографіями чи прапорцями своїх близьких. Ба більше: далеко не всі зможуть узяти участь у відкритій розмові про трансформацію меморіалу. Тетяна Трощинська звернула увагу, що комунікації бракує на всіх рівнях: місто не говорить із державою, держава — з родинами, а родини не завжди говорять між собою.
Питання видається нерозв’язним: будь-яке рішення або його відсутність неминуче когось зачепить. Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, який також долучився до розмови, висловив сумнів, що держава взагалі може хоч якось втрутитися в цей простір, поки війна триває.
Юрій Савчук і Олександр Алфьоров
Утім, компроміс можливий завдяки залученню профільних інституцій. Генеральний директор Музею війни Юрій Савчук наголосив на готовності закладу підтримати музеїфікацію народного меморіалу: «Всі ці предмети й речі мають бути максимально збережені, і ми готові, як інституція, долучитись і стати партнерами».
На завершення розмови керівник Центру з прав людини та меморіалізації КШЕ Антон Дробович наголосив: дослідити це місце пам’яті, поставити питання і знайти експертизу — це шляхи, якими можна підійти до процесу. Проте хтось має наважитися на перший крок.
«Хтось має взяти на себе сміливість запропонувати рішення. Взяти на себе цю відповідальність. І це запрошення має бути обговорене, прожите спільнотою і воно має початися як приклад».
Глядачі на прем'єрі
Там, де немає правил, люди самоорганізовуються, і тоді «форма рухається за функцією». Меморіал на Майдані виріс саме так. Не за чиїмсь задумом, а з потреби людей бути поруч зі своїми полеглими. Ця функція не змінилася, але форма вже переросла свій простір. Тож хоч би яким став наступний етап у житті народного меморіалу, нова архітектура має вирости з тієї самої функції — бути місцем пам’яті для всіх.
Платформа пам’яті Меморіал дякує кожному, хто прийшов подивитися фільм і залишився на непросту розмову після нього.