Світлана Кривенко очолює Берестинську міську раду з 14 грудня 2020 року. З початком повномасштабного вторгнення її кабінет став центром координації громади, а дні – безперервним виром рішень для убезпечення людей, підтримки переселенців і Збройних Сил України.
Ранок 24 лютого 2022 року
Вранці 24 лютого 2022 року я прокинулася від вибуху. Почула, що щось летить. Перша думка, яку озвучила мамі: «війна». Одразу накрила тривога за сина з невісткою — вона була на восьмому місяці вагітності. Я думала, як вони з Харкова, із Салтівки, дістануться до Берестина.
Та не було часу на емоції – треба було працювати. Зателефонувала начальнику військової адміністрації, щоб з’ясувати ситуацію, і почала координувати дії з заступниками. У міськраді разом із командою спланували роботу: головне – допомогти територіальній обороні, яка почала формуватися вже у перший день. Хлопці приходили хто в чому, тому спрямували кошти на закупівлю берців. Засідань ради чи виконкому не було. Діяли за обставинами, одночасно готуючись приймати людей з Харкова та прикордонних територій.
Видача гуманітарної допомоги.Фото: Берестинська міська рада.
Ніхто не готувався до повномасштабної війни
Ми знали, що російська техніка стягнута до кордону, але вторгнення не очікували. Думали, будуть навчання. Місто зустріло перші тижні війни в умовах, до яких ніхто не був готовий. Підвали не пристосовані до укриттів, тому визначали, куди спускатися під час тривоги. Організували оповіщення про повітряну тривогу сиреною на готелі, облаштовували блокпости за допомогою військової адміністрації, комунальних підприємств і добровольців.
Аптеки швидко спорожніли. Забезпечити онкохворих та хворих на цукровий діабет ліками було вкрай складно. Зверталися до керівництва аптеки «911», щоб вирішити питання постачання. Паралельно займалися гуманітарною допомогою, прийомом переселенців. Усі заплановані роботи по благоустрою громади відклалися: головним пріоритетом стала підтримка Збройних Сил України.
Діти мали піти до школи
У 2023 році ми вже могли краще координувати дії. «Армія відновлення» від центру зайнятості, громадські працівники, волонтери і містяни облаштовували укриття у тих багатоквартирних будинках, де були підвальні приміщення: прибирали, вивозили сміття, робили лавки, приносили матраци та ковдри.
Частково відновили план ремонту доріг на найбільш аварійних ділянках, долучилися до міжнародних проєктів: комунальним підприємствам передавали техніку, частину обладнання закуповували за кошти місцевого бюджету.
Підготовка укриттів в навчальних закладах до початку навчання 2024 рік.Фото: Берестинська міська рада
Обговорювали питання освіти. Через Covid-19 діти три роки навчалися дистанційно, тому зосередилися і на будуванні укриттів у підвалах освітніх закладів — їх наявність була одною з вимог поновлення очного навчання. Втім, відновили його лише в 2024 році, коли укриття були готові і Берестинський район вийшов із зони бойових дій.
Діти відчули різницю: колега розповідала, що її син уперше пішов до школи у четвертому класі і навіть не знав в обличчя всіх однокласників.
Перші роки громада жила спільною справою
Перші дні війни я не забуду ніколи. Люди об’єдналися, жили спільною справою. Молодь робила лавки для укриттів, волонтерські організації збирали допомогу для переселенців із Вовчанська, Куп’янська, Харкова – їх близько 12 тисяч прибуло у громаду за 2022 рік.
У 2023-2024 роках згуртованість послабшала, люди адаптувалися до війни.
Найбільший тиск ліг на місцеве самоврядування. Комунальні та соціальні послуги, життєзабезпечення, розподіл бюджету, підтримка ЗСУ, опалювальні сезони – усе це вимагало швидких рішень.
А особливо складними були питання поховання загиблих і допомога родинам військовослужбовців. У нас вже майже 110 мешканців не повернулися з фронту.
Подвійний ракетний удар
Вночі 17 листопада 2025 року, коли пролунав перший вибух у секторі залізниці, я поїхала до лікарні, бо знала, що туди привезли поранених. Коли вже була у лікарні, пролунало ще два вибухи. В медзакладі в нас облаштоване укриття, люди спускалися туди. На превеликий жаль, в тій місцевості, де був обстріл, спеціальних укриттів немає, є лише підвальні приміщення в деяких домівках.
Це жахливий досвід: розбиті були і покрівлі на приватних будинках, на багатоповерхівках, вибиті вікна. Люди шоковані і налякані...
На ранок 18 листопада, десь о п’ятій, я зателефонувала вже всім благодійникам, а о 8:00 ми з колегами вже були біля людей. Збирали все необхідне для відновлення пошкоджених будівель. Приїхав до нас і координаційний гуманітарний центр, Товариство Червоного Хреста. Ми заходили в кожне подвір’я, акти писали, залучили близько 30% працівників міської ради, щоб обхід зробити, перевірити в тому числі, в якому стані люди, і надати їм психологічну підтримку.
«Дай Бог, щоб був хоч газ»
Мабуть, найбільше, крім обстрілів, з першого дня війни я хвилювалася про те, щоб зберегти електроенергію, водопостачання і газ, адже їхня наявність чи відсутність також сильно впливають на життя людей.
Коли ворог обстрілював українські ТЕЦ, світла у нас не було по сім годин і більше, було складно, бо котельні залежать від електрики. Генератори є – по одному на точку, працюють 3–4 години, потім потрібен відпочинок.
Через постійні включення та виключення електроенергії і труби рвуться – і в водоканалі, і в тепломережі. Система стара, раніше ремонтували точково. У 2021 і 2023 роках ми теж міняли труби, а в 2025-му в Піщанці відремонтували 3,5 км водогону.
Усі ці роки я завжди думала: «Дай Бог, щоб був хоч газ». Навіть коли на третьому мікрорайоні котельня зупинялася на добу, люди могли приготувати їжу і частково обігріти домівки духовкою.
Ми маємо пам’ятати
Неминучим стало і перейменування міста Краснограда на Берестин. Важке рішення, бо щось нове завжди викликає дискомфорт. Мешканці звикли до старої назви. Вона була для нас рідною, але закон вимагав перейменування, аби позбутися радянського духу.
Вшанування полеглих героїв на Алеї героїв у Берестині.Фото: Берестинська міська рада.
Люди спершу поставилися негативно. Багато хто виступав проти нової назви, навіть проти мене особисто, проти депутатів. Але зараз уже звикли. Особисто моя думка, що Берестин — гарна назва, особливо якщо обирати з тих трьох, які нам пропонували на вибір: Славноград, Берестин і Беристопіль.
Роки повномасштабного вторгнення – складні та сповнені болю. Та найбільше я б хотіла зберегти у пам’яті громади людей і саму громаду як цілісність – щоб люди залишалися тут, жили на місці і підтримували одне одного. Потрібно також пам’ятати і наших героїв, земляків, які віддали життя задля спокою та безпеки України.
У нас вже є Алея Героїв, яка розташована на кладовищі, там, де поховані наші захисники. І також у нас є Алея Слави на площі з меморіальними дошками. Там часто проводяться заходи, присвячені вшануванню пам’яті воїнів.
У музеї маємо два зали. В першому – інсталяції, присвячені героям АТО, ООС. Другий присвячений загиблим в російсько-українській війні. Також у нас, як і в місті, так і сільських населених пунктах громади, за зверненням батьків декілька вулиць перейменовано на честь полеглих захисників. Так у Берестині з’явилася вулиця та провулок Дмитра Лінського, провулок Олександра Ткаченка і сквер Дениса Шевченка. У Піщанці на честь Дениса Дундіна перейменували вулицю Бєльовську, у селі Хрестище з’явилася вулиця Сергія Видюка, а в селі Кирилівка – Олександра Безбожного.
І я вважаю, що потрібно зберегти не лише біль, а й уроки – єдність і відповідальність за майбутнє. Ми працюємо в органах місцевого самоврядування, і саме від нас залежить добробут і безпека наших людей.
