Наталія Скринник — графічна дизайнерка, членкиня Національної спілки художників України, родом із Берестина. У своїх роботах задокументувала побут, втрати, присутність великої родини в одному домі, досвід укриттів, евакуацій і допомоги іншим під час повномасштабної війни. Її серія картин «Як ти?» стала автобіографічним щоденником, у якому відображене життя її сім’ї та близьких під час війни.
Війна почалась у 2014
Для нашої родини війна почалась у 2014 році. Брат із Хмельниччини пішов добровольцем. Ми зустрічали нічні потяги, передавали що могли, допомагали чим могли. Вдома плели маскування. Запасались усім необхідним, бо, зазвичай, маємо багато гостей-родичів. Тож готувалися заздалегідь, щоб мати змогу забезпечити харчуванням і гігієнічними засобами майбутніх переселенців і себе також.
Пам’ятаю, я була на художньому пленері за кордоном. Лише незадовго до початку повномасштабного повернулась до Берестина.
У лютому 2022 року планували сімейну виставку до 100-річчя Красноградського краєзнавчого музею ім. П.Д. Мартиновича (назва до перейменування міста). 23 лютого завезли картини у зали картинної галереї, монтували експозицію, почали вішати на стіни. Мали закінчити наступного дня…
24-го лютого зранку все демонтували.
Мальований щоденник війни
Спочатку було не до творчості. Весь час і увагу забирала організація побуту, оскільки багато родичів і знайомих із Харкова, тікаючи у перші дні, зупинялись на кілька днів в нашому домі, перепочити, відігрітись, поїсти. По 15 людей одночасно, багато з тваринами. Полиці супермаркетів були пусті, готували багато, тут і згодилися наші запаси.
Пізніше все пережите знайшло вихід у творчості. Писанина щоденників – не про мене, але вийшов такий собі мальований щоденник. Забігаючи наперед, наша з батьком спільна виставка «Як ти?» – це автобіографічний літопис, де на кожній картині головні персонажі – я, моя родина, родичі, що тимчасово у нас мешкали, наші та їхні тварини.
До точних дат я творчість не прив'язую, проте відображення подій на картинах у часі з самими подіями приблизно збігаються. І ті картини серії, що створила я, не мають обрамлення та намальовані на ДВП, якими забивають вибиті вибухами шибки.
Картина «День 2й. Повітряна тривога».
Картина «День 2й. Повітряна тривога» написана, здається, того ж вечора… під враженням від нового «досвіду».
…25 лютого 2022 р., погріб під нашим домом, ми з батьками облаштували там «укриття», перший день спускались під час повітряних тривог. Застудились. Зрозуміли, вже згодом, що таке «укриття» при прямому влучанні – купка попелу.
Картина «День 111й. Сезон зелених суконь»
…Я нарізаю свої сукні зеленого кольору, мама (на картині позаду мене) вплітає їх у маскувальну сітку. Реальний факт, коли «красиве» стало «корисним».
Картина «Я нікуди не поїду»
Зажурена бабуся з альбомом світлин на колінах і клунком пожитків (славнозвісний пакет АТБ, в якому вмістилось все її життя на Олексіївці). Це далека родичка, яку вмовили пожити у нас в домі якийсь час, коли вороги вчергове бомбили Харків.
Картина «9 днів у підвалі»
Інколи рідні надсилали нам світлини, розповідали про ситуацію. Одну з таких світлин я перенесла в образ картини. Перші 9 днів бомбардувань Салтівського району, Данилівка. 9 днів життя у бетонному підвалі без можливості його покинути. Молода родина під купою ковдр – сестра з немовлям, її чоловік годує з ложечки, мама світить телефоном.
Картина «День 86й. Тимчасово переміщені»
…Білий Алабай (наш песик) і чорний Акіта (пес родичів), у вольєрі кури, в кущах коти блукають. «Тимчасово переміщені» зі свого звичного комфортного життя, всім доводиться ділити територію і їжу.
Картина «День 83-й. – То 'наш' летить? – Хтозна...», 2022 р.
Картина зі скотчем на вікні, Венерою і фарбами, а за вікном – на городі, пораються батьки. В небі реве винищувач… Черговий день нашої суворої реальності.
Події, які відобразилися у творчості
Окрім автобіографічного «документування» (картин багато і я їх не рахувала), в моїх мальованих сюжетах багато подій, що сколихнули на той час всю Україну, висвітлені у національних медіа: як-от жінка, що змітала вибиті шибки своєї квартири, плакала і співала Гімн України (це картина «Хатнє прибирання», вона на афіші до виставки).
Багатоповерхівка Північної Салтівки без стін, де на столі лишився чийсь «холодний сніданок». Картина «Холодний сніданок. Салтівка/Хатай».
Понівечене поле озимини на Харківщині, як кратери на місяці, це картина «Озимина. Харківщина».
Солдат, який спить в холодному окопі під першим снігом, картина «Перший сніг».
Знищений літак «Антонов», картина «AN-225. – Ну привіт, Літак...»
Пес на ім’я Крим сидить над вирвою, що кілька годин тому була домом із його господарями. Він єдиний, хто вижив (картина «Крим. Єдиний, хто вижив»).
Також, у часі співпала страшна трагедія у Туреччині (знала людей з того регіону, бо разом працювали на творчих пленерах). Найбільш зруйноване від землетрусу місто Хатай, страшні кадри теж знайшли відображення у моїх картинах.
«Як ти?»
Навесні 2023 року у Краєзнавчому музеї імені Порфирія Мартиновича відбулася перша від початку повномасштабного художня виставка серії картин «Як ти?». Разом із батьком ми представили там роботи, що написані впродовж перших місяців повномасштабної війни росії проти України. На виставку тоді прийшло дуже багато людей. Декому довелося слухати традиційну церемонію із сусіднього залу, бо в одному всі не помістилися.
Зараз картини перебувають в експозиції залів картинної галереї КЗ «Краєзнавчого музею імені Порфирія Мартиновича» Берестинської міської ради.
Життя громади у війні
Це картина «Фермерська гуманітарка. Молоко. 4й день війни»:
Це початок березня 2022 – найтяжчий період адаптації до реалій. Ситуацію наживо спостерігала на малій площі Берестина (для місцевих найбільш впізнаваний куточок з архітектурними перлинами міста), чергу намагалась відобразити у реальному масштабі (хоча такі черги були біля кожного супермаркету, банкомату, заправки). Коли треба годувати велику родину, а продуктів купити ніде… Це біда багатьох родин у той час.
Забути ніяк не вийде
У серії картин «Як ти?» кожна пережита, прожита, проплакана, кожна має енергетику і почуття.
Коли мова про зберігання пам’яті прожитого в ці роки, то моя думка така: забути ніяк не вийде. Коли ти від початку війни живеш тут, вдома, в Україні, нікуди не тікаєш за кращим життям у «вікно можливостей», всі події через тебе проходять. Так чи інакше лишають свій відбиток у пам’яті.
Після серії «Як ти?» з 2023 року я вже більше не малюю. Увесь вільний час – на користь фронту. Плетемо, в’яжемо, сушимо, готуємо.