«Автомобіль загорівся, а я отримав поранення. Потім переповз із машини на тротуар, сховався за деревом. Два військові автомобілі між собою порівнялись, про щось поговорили і роз'їхались… Скло автомобіля не було тонованим. Вони бачили, що їхала сім'я з маленькими дітьми…», – розповів батько Олександр.
Від того обстрілу вижив лише він.
Матвєй народився у сім’ї Маргарити та Олександра на Донеччині. Лагідно у родині його називали Матюшою. Зростав добрим хлопчиком, якого все цікавило. Обожнював книжки. Любив гратися із молодшим братиком Клімом.
«Матвєй був балакучий, відкритий, комунікабельний, переговорити його було неможливо», – розповіла подруга мами Рити, Олена.
Перша вчителька Людмила Клокун пригадує Матвєя унікальним школярем із бездоганною пам’яттю. Хлопчик читав й одразу переповідав прочитане. Мав гарний почерк.
«Це просто унікальне дитя, яке горіло до навчання», – сказала вчителька.
Матвєй грав у шахи. Вивчав англійську. Батьки, спостерігаючи за успіхами старшого сина, пророчили йому майбутнє в ІТ чи юриспруденції. У 2021-му хлопчик склав перший кембриджський іспит на найвищий бал. У 2022-му готувався складати наступний рівень.
Після 24 лютого 2022-го родина Чикмарьових залишалась у Бучі. Ворог швидко окупував ту частину Київщини. Третього березня хлопчик ще виходив онлайн на дистанційний урок, ділився листом, який написав після початку повномасштабної війни.
Учителька Галина Марченко процитувала його твір: «Зараз я сиджу у підвалі та пишу цей текст, я хвилююсь за свою родину, тому що у Бучі щодня йдуть бої. Ми є щитом для нашої столиці – Києва. Якщо мені було б 18 років, я би пішов воювати за Україну. Але мені лише 9...»
Родина спробувала виїхати з окупованого міста 6 березня. Від’їхали від будинку не більш, ніж на 800 метрів, коли автівку розстріляли російські окупанти…
Маргариту, Матвєя і Кліма знайшли через тиждень. Їхні імена викарбували на меморіалі, присвяченому жертвам російських військових у Бучі.
