Давидові було 4 роки. Народився в Тернополі. Був третьою дитиною у свої батьків.
«Він був ясним сонечком, улюбленцем сусідів. Завжди усміхнений, привітний, активний. Любив плавати, відвідував гімнастику, обожнював машинки, біговели, мав квадроцикл. Татусь брав його з собою на змагання – автогонки. Де були драйв і авто – там були і вони. Я любила називати Давида «любисточок». Щоденно йому повторювала, що він найпрекрасніший хлопчик, і що я його люблю. А він обіймав мене у відповідь і казав: «Мама – любов», – розповіла мама Тетяна.
19 листопада родина Долиняків прокинулася рано-вранці. Старші доньки збиралися до школи, Давид – в садочок.
«Чоловік лежав на ліжку. До нього прийшов Давид. Я зайшла до них забрати із зарядки годинник. Тільки за поріг, як мене вдарила хвиля. Летів пісок, осколки, все навколо було гаряче…», – пригадала Тетяна.
«Я вірю в Бога, і вірю, що мої хлопці в його обіймах. Хоч як важко на душі, я чекаю, коли мій біль переросте у приємні спогади і чудову історію, яку ми пережили вп'ятьох», – сказала Тетяна.
У Давида Долиняка залишилися мати, дві сестри, дідусь та дві бабусі.
