У травні 2022 року Алісі виповнилося б десять. Вона була родом із Донецька, мешкала там до двох років. У 2014-му родина Перебийніс переїхала до столиці. П'ять років орендували квартиру на Позняках, а потім придбали помешкання в Ірпені. Дівчинка навчалася в одній з місцевих шкіл. Там кажуть, що вона була обдарованою дитиною – мала високі оцінки, гарно малювала і танцювала.
«В Аліси ж була синергія творчих і технічних нахилів. Я на неї робив великі ставки щодо успіхів в технічній сфері», – каже батько Сергій Перебийніс.
«У голові не вкладається і не хочеться вірити, що Аліси більше немає. Її дуже любили однокласники. Надзвичайно щира, добра, чуйна дитина», – говорить заступниця директора школи Ніна Гнедюк.
На черговий день народження доньки батьки планували зібрати галасливу ватагу з однокласників, друзів й весело відсвяткувати цю дату. Але, як каже Сергій, війна створила нову реальність, у якій доньки вже немає.
«Як батько, я ніколи не куплю їй плаття на випускний. Не буду очікувати, коли вона піде на перші вечірки і забуде подзвонити. Ніколи не побачу онуків», – каже батько...
Повномасштабне вторгнення застало Алісу з мамою та братом в Ірпені. Її батько Сергій напередодні поїхав до своєї матері, яка була у важкому стані після ковіду. О 5 ранку 24 лютого його розбудила дружина Тетяна повідомленням про те, що повз їхній будинок пролетів снаряд. Через два дні бої вже йшли зовсім поряд – біля Гостомельського аеропорту. Утім родина, яка переживала схожий досвід у Донецьку, не панікувала. Виїхати будь-якою ціною у перші дні не прагнули, а тим паче, що вся траса до Львова була переповнена.
Із часом ситуація в Ірпені стала критичною, всі комунікації відключили. Треба було вибиратися. Тетяна з дітьми пробували виїхати тричі. 4 березня їх з Бучі накрив мінометний обстріл. 5 березня почалися вуличні бої. А 6-го їх убили…
«Востаннє ми говорили 5 березня. Обговорювали план евакуації. Я вибачився, що мене немає поряд», – пригадує Сергій.
Зранку 6 березня 2022 року Тетяна з дітьми в супроводі двох сусідів виїхали в бік Стоянки – селища на південь від Ірпеня. Уночі цей населений пункт захопили росіяни. Там була єдина дорога, через яку можна було покинути Ірпінь. Дізнавшись, що машини, які хотіли їхати через Стоянку, обстріляли росіяни, Тетяна вирішила покинути авто, й разом з дітьми пішла у напрямку Ірпінського моста. Там почався мінометний обстріл. Один зі снарядів впав поряд з Алісою, Микитою і Тетяною. Разом із ними загинув також волонтер, що вивів їх з-під моста.
У Аліси залишилися батько та інші рідні.
