Іван народився в селі Студенок Ізюмського району Харківщини. З 16-ти років і до пенсії працював на Ізюмському тепловозоремонтному заводі. Жив у Яровій із дружиною. Неподалік мала будинок донька, а на початку повномасштабної війни до батьків переїхав молодший син Геннадій.
25 квітня 2025 року Іван Адаменко з дружиною ночували в літній кухні, син – у хаті. На світанку о 5.10 російська армія скинула на село дві авіабомби. Одна влучила в хату Адаменків та забрала життя Геннадія. Іван Іванович отримав багато осколкових поранень. Українські військові витягнули його через вікно, однак життя зберегти не вдалося, чоловік уже був мертвих. Поранена дружина Івана вижила.
«Батько нас, дітей, дуже любив. Був трудолюбивий. Допоміг мені збудувати хату. Любив поратися на городі. До останнього їздив на машині. Возив у Святогірськ продавати городину зі своїх грядок, але не стільки для заробітку, як любив поспілкуватися з людьми. Якби не війна, то на свій вік в нього було здоров'я, щоб ще жити», – сказала донька Тетяна
В Івана Адаменка залишилися дружина, донька і троє внуків.