Валентина Гриняк народилася в селі Карначівка біля Тернополя. Працювала в Тернополі вчителькою, а згодом була завідувачкою бібліотеки у Центрі творчості для дітей та юнацтва. Останнім часом жила сама на шостому поверсі багатоквартирного будинку.
19 листопада 2025 року російська армія атакувала Тернопіль шахедами і балістикою. Близько 6.00 у дім Валентини влучила російська ракета. Снаряд ущент зруйнував квартиру. На місці ліжка виявили фрагмент ракети. Рятувальники так і не знайшли тіла Валентини. Факт її смерті встановлюватимуть через суд
«Коли я побачила, що залишилося на місці квартири, зрозуміла, що ракета сюди влетіла, а верхні поверхи на неї впали. Від бабусі і її кота міг залишитися лише попіл, – розповіла онука Наталія. – Бабуся приготувала собі місце на кладовищі біля чоловіка, а ми не маємо навіть чого поховати. Вона постійно казала: «Наталю, я так помирати не хочу».
Валентина Гриняк була вдовою, дітей не мала. Дуже любила свого кота
«Вона була тіткою мого тата, але я її називала бабусею. Ми були близькими, постійно зідзвонювалися. Бабуся була дуже прив'язана до свого кота. Він для неї був, як мала дитина. Прокидалася до нього ночами, коли просив їсти. Переживала, що з ним буде, якщо з нею щось станеться. Так вони разом і загинули», – сказала Наталія.
Вона згадує Валентину оригінальною, яскравою і творчою. Жінка не виходила з дому без макіяжу, любила гарно вдягнутися. Вміла знайти спільну мову з іншими. У своєму віці мала багато сил і не нарікала на здоров'я.
У Валентини Гриняк залишилися два племінники, троє двоюрідних онуків та інші родичі.