Петро був жителем Маріуполя, працював машиністом тепловозу на металургійному комбінаті Ілліча. Любив свою професію, був обізнаний в усіх тонкощах цієї справи.
Петро захоплювався теслярством. Самостійно виготовив із соснового дерева меблі для кухні. Останній період життя був на пенсії, любив проводити час на дачі, ходити на риболовлю, гуляти з дружиною та улюбленим онуком.
Коли почалася повномасштабна війна, Петро був у Маріуполі. Місто потрапило під російський вогонь з перших днів. 25 лютого після поранення Петро помер у своїй квартирі. Наступного дня його тіло відправили у морг. Далі у місті почалося справжнє пекло. Що сталося з тілом убитого потім – невідомо.
«Мій батько – душевна людина із глибоким розумінням світу. Не було жодного завдання, з яким він би не впорався. Завжди доводив розпочате до кінця», – розповіла дочка загиблого Олена Ханрахан.
У Петра Іванова залишилися дружина, дочка та онук.
