«Уранці наступного дня до нас прийшли сусіди і сказали, що Діми більше немає. Ми хотіли забрати його у квартиру, але жінки, які переховувалися у підвалі, повибігали і просили не забирати тіло. Казали, що окупанти до них не заходять: «Він нас оберігав живим, а тепер і мертвим оберігає…», – розповіла Марія Коновалова, мама Дмитра.
П’ять днів тіло загиблого пролежало на місці вбивства. Згодом мама і брати Дмитра перетягнули його до котельні неподалік і поховали під дулами російських автоматів у дворі.
Дмитро Коновалов був родом із Бучі. Тут закінчив школу, а згодом технікум.
«У 1980-му ми з чоловіком отримали квартиру на Яблунській. Наші сусіди жартівливо називали Дмитра «космонавтом». Він рано почав ходити, а коли ставили його в ходунки, то Діма просто таки літав. У підлітковому віці він часто відпочивав у таборах, відвідував гуртки, зокрема й театральний. Був лідером, соціально активним. Ніколи не сидів на місці», – пригадала Марія.
Після училища Дмитро разом із батьком працював електриком на державному підприємстві «Механізована колона№35». Мав шостий розряд. Ремонтував високовольтні лінії. На дозвіллі любив ходити по гриби з родиною. У 2012-му важко переживав втрату батька, з яким був дуже близьким.
У підвалі будинку Дмитро облаштував майстерню, де лагодив телевізори і загалом електроприлади.
«Він був добрим. Майстер на всі руки. Небагатослівний. Працював багато. Встиг звести каркас будинку на своїй ділянці. Зустрічався з дівчиною, планували спільне майбутнє. Коли почалася війна, хотів записатися у тероборону. Як підірвали Романівський міст і багато людей повернулися до Бучі, допомагав жінкам і дітям розміщуватися у підвалах», – сказала Марія Коновалова.
Після ексгумації Дмитра поховали на міському цвинтарі. У нього залишилися мама і двоє братів.
