Софія народилася у Києві. Донька лікаря-невропатолога університетської клініки КНУ Ярослава Козлова і сімейної лікарки села Мотижин Тетяни Вирожемської.
Дівчина змалку займалася малюванням. Закінчила фаховий коледж Київського національного університету технологій і дизайну. За спеціальністю була фотографинею. Цікавилася психологією.
Була волонтеркою і допомагала армії: зокрема, робила окопні свічки і розмальовувала тубуси від снарядів. Їх продавали з аукціонів, а виручені кошти Софія віддавала на військо.
«Донька мала широкі плани на життя. Хотіла професійно займатися фотографією. Збиралася здобути вищу освіту і бути військовою психологинею, вже навіть знайшла виш», – розповіла мати Тетяна.
«Вона не шукала камер, слави. Не викладала гучних постів. Не рахувала, скільки допомоги передала – просто робила. Тихо, з серцем. Для своїх. Для нашої армії. Для тих, кому було важче. Її звали Софія. Вона була волонтеркою. Доброю, світлою, чуйною. З тих людей, хто завжди в тіні — але саме вони тримають цю війну. Саме на них усе тримається», – написали бійці 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого.
24 квітня 2025 року Софія з братом Нікітою були вдома у Святошинському районі Києва. Близько першої ночі в їхню двоповерхівку вдарила балістична ракета. Батьки і молодші брат із сестрою в цей час були в родинному будинку в селі біля Києва. Після повідомлення про влучання мама і тато приїхали на місце трагедії.
Спершу рятувальники знайшли Софію, згодом – Нікіту. Внаслідок цього російського обстрілу загинуло 13 людей.
У Софії залишилися батьки, молодші брат і сестра, дідусь, дві бабусі
