Єлизаветі був 21 рік. Вона закінчила школу №1, що в селищі Шевченковому. Після девʼятого класу вступила у Харківський коледж текстилю і дизайну. Завжди відповідально ставилася до навчання, проте цей заклад освіти не закінчила. Натомість самостійно почала вивчати польську мову.
«Студентські роки ми проводили завжди разом, та наша дружба зав’язалася ще у школі. Вільний час ми приділяли подругам, іноді ходили в спортивний зал. У вихідні Ліза завжди була вдома з рідними. Їх вона дуже любила і цінувала», – розповіла найкраща подруга загиблої, Діана Ревенко.
Згодом Єлизавета Козир поїхала до Польщі, де вже працював її батько. Із часом туди переїхала вся сімʼя. Спершу Ліза працювала у крамниці, потім на заводі. Почала захоплюватися тату-мистецтвом та робити татуювання. За кордоном вона зустріла кохання, одружилася із поляком.
«Ми думали зустрітися, коли буде відпустка, але так і не спланували. Не встигли…», – додала подружка Лізи.
Із початком повномасштабної війни батько і брат Єлизавети повернулися з Польщі до України й стали на захист Батьківщини. У березні 2022 року тато Лізи Андрій Козир загинув під Попасною. Через окупацію рідного села тоді його поховали на Дніпропетровщині. У жовтні 2023 року Ліза з мамою повернулися до Грози, аби перепоховати його...
Російські солдати вбили два покоління родини Козирів.
