Сергій народився у Білому Колодязі. Після школи вивчився на кухаря. Працював вантажником. Останнім часом був охоронником на елеваторі.
Сергій жив у багатоквартирному будинку з дружиною та матір'ю. 2024 року через безпекову ситуацію до них з Вовчанська переїхали мати та бабуся дружини.
Через місяць, 11 липня, близько 10.00 російська армія завдала першого цього дня удару по Білому Колодязю. Прильоти були неподалік будинку родини Сергія Мірошникова.
Приблизно о 17.00 дружина Сергія з матір'ю були в квартирі. Він, його мати та бабуся дружини, – на вулиці. Раптом у будинок влучив російський КАБ. Вікторія з матір'ю опинилися під завалами. Вони змогли вибратися на вулицю і почали шукати рідних, але невдовзі був повторний удар.
«Коли ми вибралися на вулицю, повітря було настільки гаряче, що обпалювало обличчя. Навколо все в чорному диму. Не видно, куди рухатися. Тіло моєї бабусі ми знайшли на подвір'ї. Чоловік був за межами двору. Тіла свекрухи не знайшли. Слідчий сказав, що через воєнні дії зараз не будуть шукати тіло», – розповіла Вікторія, дружина Сергія.
Українські військові вивезли Вікторію з матір'ю – в чому жінки були, босими і в халатах. Так жінки опинилися в Харкові.
Після розпізнання в морзі Сергія Мірошникова та бабусю його дружини поховали в селищі Великий Бурлук.
«Сергій був веселий, заводив будь-яке товариство. Любив і смачно попоїсти, і готувати. Йому все вдавалося в кухні – від пиріжків до борщу», – згадала Вікторія.
У Сергія Мірошникова залишилися дружина і сестра.
