Іван Панченко народився у Прилуцькому районі на Чернігівщині. Відслужив строкову службу в Монголії. У Чернігові вивчився на токаря. Із майбутньою дружиною Ольгою познайомився в Іванівці, там одружився і залишився жити. В родині народилося двоє синів.
Багато років Іван працював зварювальником у місцевому колгоспі. Потім вийшов на пенсію і займався господарством.
«Іван дуже любив полювання. Переважно їздив на качок, колись давно – і на зайців полював. Він сам готував страви з дичини на вогнищі: особливо любив мисливську уху з качки. У нього були золоті руки, він усьому селу допомагав із зварювальними роботами. Грошей з людей не брав», – розповіла дружина загиблого Ольга.
Іван дуже любив собак. Останній метис – лайка з вівчаркою – так і не встиг сходити на полювання з господарем. За словами дружини, після смерті чоловіка собака тиждень вив.
6 березня, пригадує Ольга, вона готувала обід на кухні, а Іван порався по господарству. Були обстріл. Вибухи ставали гучнішими. Іван прийшов до кухні і сказав дружині, що треба ховатися в погріб. Вона вийшла з приміщення по таблетки й тієї миті у кухню прилетів снаряд.
«Воно так стукнуло, що я впала. Хочу піднятися і не можу. Я на колінах поповзла, привідкрила двері, а мій Іван уже лежить… У нього в грудях пробило отвір наскрізь і кісточки повилітали. Я крикнула так, що почули сусіди, які були в погребі, а потім знепритомніла», – пригалада Ольга Панченко.
Дружина власноруч збирала останки чоловіка, щоби поховати.
В Івана Панченка залишилися дружина, двоє синів та онуки.