Іван жив із матір'ю в селі Чепіль. 18 червня2022 року вона евакуювалася, а він залишився на господарстві.
«В селі майже нікого вже не було. Син не хотів виїжджати. Боявся, що все розкрадуть, – сказала мати Галина. – 12 липня він їхав машиною до однієї жінки по молоко. Снаряд влучив прямо в авто. Всі троє людей в автівці загинули. В селі тоді таке робилося, що не було кому його поховати. Поклали в землю в яму на 40 сантиметрів біля клубу в центрі. Коли російських окупантів відігнали, я повернулася і перепоховала сина».
Іван Пономарьов народився на Харківщині. Працював біля тварин на фермі. Коли люди з села евакуювалися, він їздив під обстрілами доглядати за коровами, доїти їх.
«Після інсульту я не можу ходити. Син мене доглядав. Сам займався городом, готував їсти, прав, у нього всюди була чистота. На роботі його поважали. Був спокійний, мав добрі стосунки з сусідами. Мені його дуже бракує. Дивлюся у вікно – тюльпани цвітуть, кажу: «Синок, встань, подивися на тюльпани, що ти засадив», – плаче мати.
Іван Пономарьов був розлучений. Його син помер. За рік після смерті Івана в Харкові під час потрапляння ворожого снаряду в багатоквартирний будинок загинув його молодший брат Віталій.
В Івана Пономарьова залишилися мати, три сестри, брат-військовий.
