Микола з дружиною Катериною пішки прийшли зі села Смородине, де мешкали. Обоє були налякані, адже напередодні російські окупанти зайшли до їхнього додому та заявили, що невдовзі в селі розпочнеться справжнє «мєсіво». У помешканні Тетяни та Валентина Замул пара і залишилася. Родини товаришували останні кілька років, часто ходили в гості один до одного.
«Вони постукали до нас у неділю, 13 березня, і сказали, що солдати казали їм виїздити до Бєлгорода», – згадує подруга родини Тетяна Замула.
«Коли я вийшла надвір, то побачила дядю Колю. Він сидів, неначе спить…», - згадує побачене Тетяна Замула. Загинула того дня також дружина Миколи.
До пенсії Микола Задорожний працював провідником у поїздах. Друзі родини згадують, що у порівнянні із завжди активною та ініціативною Катериною, Микола був спокійним та виваженим. Його пам’ятають гарним сім’янином та люблячим чоловіком.
«Він був мовчуном, а коли балакав, то дуже тихо. Микола дуже любив свою дружину… Називав Катюшою», – розповідає подруга Тетяна.
Родина Задорожних любила приймати гостей. Друзі пригадують, що в будинку Миколи та Катерини завжди була весела і тепла атмосфера, яку створювали господарі.
«Зустрічали не один новий рік разом, дні народження, Яблуневий Спас і так просто в гості одне до одного їздили. Ніколи не бачила дядю Колю злим. Завжди привітний, усміхнений, поступливий», – розповіла подруга родини Яніна Жеба.
