8 березня його забрали з будинку батьків у селі Деснянка (за 15 кілометрів від обласного центру), а разом із ним – і сусідів, братів Карпенків. Молодшого Андрія відпустили наступного дня. Він розповідав, як усіх їх кудись вивезли, а потім катували.
«Коли російські військові окупували наше село, то танки поставили в ангари на фермі. Техніку знищили, й окупанти шукали, хто міг передати координати. До нас ішли за прямим наведенням. Я думаю, це тому, що син колись працював у поліції, а вони таких не любили. Забрали спочатку його телефон, а за 5 хвилин повернулися за ним. Тоді я бачила його востаннє живим… На тілі сина були сліди катувань, кістки зламані, органи забиті, добивали їх пострілами», – розповіла мама Марія.
Після опізнання і судмедекспертизи Олександра Захаренка поховали на кладовищі у селі Деснянка.
Олександр був родом із цього села. Навчався на налаштовувача музичних інструментів у професійно-технічному училищі в Чернігові. Відслужив строкову службу, а повернувшись, влаштувався у поліцію. Одружився, народилося троє доньок.
З поліції чоловік пішов на пенсію, а останні два роки життя був робітником на деревообробному підприємстві у Деснянці.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, Саша з іншими чоловіками вирішили йти до Чернігова, щоб записатися до війська. Але не дійшли: кругом були сильні обстріли. Тому повернулися додому…», – розповіла мама.
Вона пригадує сина чуйним, розповідає, що він завжди допомагав місцевим. На поховання Олександра, каже, прийшло все село. Рідні дуже сумують за ним.
В Олександра Захаренка залишилися батьки, дружина, троє дітей і брат.
