Микола народився на Житомирщині біля кордону з Білоруссю. Через аварію на ЧАЕС його село опинилося в зоні відчуження, а родину переселили. Після армії Микола осів у Харкові. Тут більшість життя працював водієм на «швидкій».
Микола жив на Північній Салтівці. Після початку повномасштабного вторгнення РФ через обстріли квартира родини була дуже пошкоджена.
Згодом Микола з дружиною переїхали на дачу в село Українка Вовчанської
міської громади. 10 грудня 2025 року близько 11.00 вони виїхали автівкою до міста. На дорозі за селом помітили FPV-дрон, що працював у режимі засідки (так званий дрон-ждун).
«Чоловік знався на техніці, і цікавився нею. Він залишив мене в машині, а сам пішов до дрона, – згадала дружина Антоніна. – Колись йому один військовий розповів, що аби знешкодити дрон, достатньо перерізати кабель, що до нього тягнеться. Очевидно, він і вирішив це зробити. Потім стався вибух».
Жінка вибігла з машини. Підійшла до місця вибуху – там лежав загиблий Микола. Антоніна почала телефонувати по допомогу. Однак до вечора ні «швидка», ні поліція не приїхали, каже вона. Пояснювали, що через велику кількість дронів в околиці не можуть цього зробити. Допоміг товариш із Харкова, який приїхав по тіло і відвіз до моргу. Звідти загиблого доставили до київського крематорію.
«Таких людей, як мій чоловік, дуже мало. Він був добрий, його всі любили. Він був чудовим сім'янином, батьком, дідусем, другом, сусідом. Якби ви бачили, скільки людей прийшло на прощання з ним! Коля був дуже красивий, веселий, доброзичливий, порядний. Все робив своїми руками, захоплювався технікою. Сам змайстрував причіп для нашої машини, власноруч склав трактор, збудував будинок, сам робив ремонти. Мені без нього дуже погано», – сказала Антоніна.
У Миколи Жигадла залишилися дружина, син-військовий, онука, дві сестри і брат.