Михайло народився 21 листопада 1995 року в Донецьку. У дев’ятому класі переїхав із батьками до Маріуполя. З дитинства марив морем, тому після закінчення школи №26 вступив до морського ліцею, де опанував професію моториста. Також навчався в Ізмаїльському навчально-тренувальному загоні Морської охорони ДПСУ за фахом «моторист (машиніст) 1 класу», а підготовку командирів малих моторних човнів проходив у навчальному центрі Морської охорони. Кілька років працював у цивільному флоті.
У 2016 році Михайло підписав контракт із 23-м загоном морської охорони. Служив мотористом на малому катері проєкту «Калкан», згодом став командиром малого катера Морської охорони BG-22.
«Завжди з відповідальністю ставився до служби, виконував усі накази та з повагою ставився до побратимів. У нього завжди була мотивація досягти більшого, тому він максимально віддавався своїй справі. І це для Михайла було не складно, бо він дуже любив море і підтримував дружні відносини з побратимами. Це був його другий дім», – розповіла дружина Юлія.
З Михайлом вона познайомилася у 2017 році завдяки спільним знайомим.
«Він завжди знав, як підняти настрій, що сказати, зробити. Був дуже уважним. Наприклад, коли в мене був поганий день, він мовчки віз мене на море, бо знав, що там мені стає краще. Усі рішення ми ухвалювали разом. Я завжди дивувалася, звідки в нього стільки терпіння і любові», – поділилася Юлія.
Побратим Баха подружився з Михайлом ще до того, як той став його командиром:
«Ми проводили разом дуже багато часу, можна сказати, 24/7. Я часто бував у гостях у Мішані з Юлею. Виїжджали на шашлики на дачу з ночівлею, гуляли містом, зимові свята зустрічали компанією, був у них на весіллі. Він казав, що саме я маю бути його кумом. Дуже любив дружину. Мішаня завжди був радісним і щасливим, мав чудове почуття гумору. Коли він сміявся, було неможливо стриматися і не засміятися разом із ним. Ми планували разом подорожувати Україною».
Наприкінці березня позицію, на якій був Майкл, розстріляли з танка, і воїн дістав важкі поранення. Попри щільний вогонь, побратими ризикнули провести евакуацію та доправили його до шпиталю на «Азовсталі». Звідти 31 березня його та інших важкопоранених військових мали евакуювати до Дніпра гелікоптером.
Майже за півтора року тіло оборонця Маріуполя повернули в межах обміну.
«Я з теплом зберігаю у своїй пам’яті багато чудових і веселих моментів. Звісно, складно описати, наскільки його бракує у моєму житті», – сказав Баха.
Михайла нагородили відзнакою «За участь в антитерористичній операції», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
30 липня 2024 року воїна поховали на Центральному кладовищі в селі Білогородка на Київщині.
У Михайла залишилися дружина, батько та сестра.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
