Старший солдат Микита Бакуменко народився 9 квітня 1997 року в Бердянську Запорізької області. Закінчив місцевий коледж за спеціальністю «кухар-кондитер», а після строкової служби в тому ж навчальному закладі опанував фах технолога. Спочатку працював кухарем, а згодом – сушистом. Наприкінці 2020 року переїхав до Києва, де влаштувався у «Ninja Sushi».
З початком повномасштабного вторгнення Микита разом із другом з Бердянська став до лав захисників. Служив у ССО «Азов», який восени 2022 року переформатували у 3-тю окрему штурмову бригаду. Обіймав посаду кухаря. У 2024-му перевівся до взводу ударних безпілотних апаратів 2-го штурмового батальйону.
«Коли почалася повномасштабна війна, синочок мешкав у Києві, а ми були в Бердянську. Спілкувалися дуже мало. А коли до нас прийшли окупанти, була жорстка розмова з чоловіком і я змушена була видалити номер сина. Зустрілися з Микитою вже на початку 2024 року, коли нам вдалося виїхати із Бердянська в Кривий Ріг. Це були три щасливі доби», – розповіла мама Анжела.
Микита Бакуменко на псевдо Алькатрас поліг 20 вересня 2024 року біля села Сергіївка Сватівського району Луганщини внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Захисникові назавжди 27 років.
«Син був працьовитим і розумним. Дуже любив гарно одягатись, любив життя. Тільки не встиг цим насолодитись, не встиг зустріти кохану дівчину, одружитись та народити дітей. Час не лікує, стає ще гірше, розумієш, що він не напише і ніколи не подзвонить. Важко навіть дихати без нього», – додала мама.
Воїна нагородили медаллю «Лицарський хрест», орденом «За мужність» III ступеня, нагрудними знаками «За заслуги перед містом», «Комбатантський хрест» і «Честь та памʼять».
Поховали воїна на Лукʼянівському кладовищі в Києві.
У нього залишилися батьки та двоє молодших братів.
