Віталій народився 16 травня 1991 року, жив у Хмельницькому. З дитинства захоплювався футболом, грав у дитячій збірній, але завершив спортивну карʼєру через травму ноги. Опанував фах оператора комп’ютерного набору та обліковця. Працював керівником відділу продажів і розвитку територій у Хмельницькій та Вінницькій областях.
Любив автомобілі й був вправним водієм. Чудово готував, обожнював подорожі та природу, у кожній поїздці смажив м’ясо. Та найбільшою цінністю для нього була сімʼя – донька Злата та дружина Іванна. Завжди переживав за маму, бо батько також помер, коли Віталію було майже 18 років.
Під час повномасштабної війни чоловік долучився до Збройних сил України. «Був високим – 196 см. Дуже сильним і наполегливим. Усе, за що брався, доводив до кінця. Був впертим і стійким в рішеннях, тому й отримав псевдо Лом», – пояснила дружина. Віталій служив у 6-му окремому штурмовому полку Сил спеціальних операцій «Рейнджер», обіймав посаду заступника командира бойової машини, стрільця-навідника.
«Мій Віталій був найкращою людиною в цілому світі. Я безмежно щаслива, що саме він став батьком моєї донечки – його маленької копії. За ним я була як за кам’яною стіною. Наш дім був відкритим для всіх: друзів, кумів, побратимів. У перший день повномасштабного вторгнення він ухвалив рішення не залишатися осторонь. Він гідно виконував найважчі завдання, проявив мужність, силу й стійкість. Мій котик назавжди залишиться в серці, душі й памʼяті. Люблю назавжди… Він – найкращий серед людей», – сказала дружина.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Міністра оборони України «Хрест Сил Спеціальних операцій».
Поховали захисника на Алеї Слави Хмельницького міського кладовища.
У нього залишилися дружина, донька, мати, сестра, друзі, побратими та куми.
