Павло був родом із села Липиці Львівської області. Навчався у професійно-технічному училищі в селищі Меденичі. За фахом був автомеханіком. Цікавився автомобілями, любив будувати, творити, малювати, на війні почав писати вірші.
Боронив незалежність України під час АТО: був зв’язківцем у складі 80 ОДШБр. Тоді мав псевдо Блондин. Згодом повернувся до мирного життя та працював різноробом.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист України від ворогів. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.
«Він у нас був дуже доброю та чуйною людиною. Жартівливим, турботливим, веселим, відповідальним і щирим. Завжди усім допомагав. Обожнював своїх маленьких синочків. Говорив, що Бог йому подарував у такому зрілому віці двох козачків. Не міг натішитися ними. Наш Павло мав золоті руки: не було роботи, яку б він не вмів робити, все у нього в руках «горіло». У селі Липиці не було оселі, де б він щось не робив. Односельчани його любили та поважали. А він поважав людей», – розповіла молодша сестра загиблого Галина.
Поховали Павла у рідному селі.
У нього залишилися дружина Марія, сини-двійнята Максим і Остап (народилися в 2022-му), діти від першого шлюбу Микола та Діана, а також сестри та брати.
