Максим народився 31 грудня 1998 року в селищі Красятичі Київської області. Здобув середню освіту. Захоплювався спортом, займався боксом.
Повномасштабне вторгнення застало Максима у Києві. 24 лютого 2022 року близько 6 ранку він зателефонував друзям, і вони разом вирушили до бази територоборони «Азов». Максим добровольцем вступив до лав підрозділу та звільняв Київщину. Про службу рідним не сказав. Говорив: «Мамулік, не хвилюйся. У мене все добре. Люблю тебе. Будемо на зв’язку!».
На початку липня 2022 року Максима відправили на курс молодого бійця в Запорізьку область. Було важко: з 45 людей до кінця дійшли лише 20. Серед них був і Максим. Юнак був добрим і товариським, легко знаходив нових друзів. Коли комусь було тяжко, підтримував і фізично, і морально.
«Він був добровольцем, казав: «Хто, як не я?». Сильна та мужня людина», – сказала двоюрідна сестра Марина Шумська.
Після навчання Максим у лавах роти вогневої підтримки вирушив на Донеччину. Брав участь у штурмі Кліщіївки та Курдюмівки. Воював у Часовому Яру та Андріївці, де зазнав поранення. Після реабілітації повернувся на передову. Мав контузію.Неодноразово виносив поранених побратимів з поля бою. Під час служби став командиром 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки третьої штурмової роти 1-го штурмового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.
«Мій син найбільше цінував свободу, чесність і справедливість. Він міг прийти на допомогу в будь-якій ситуації. Сила його тіла нерозривно поєднувалися із силою духу. Побратими бачили в ньому мужню, сильну та цілеспрямовану людину. Людину, на яку можна покластися в будь-якій ситуації. Він був дуже веселим, доброзичливим хлопцем і попри всі тяжкі моменти на війні завжди був усміхненим та підтримував бойовий дух побратимів», – написала мама Наталія Бондарчук.
«Макс – людина, з якої хочеться брати приклад. Вихований, стриманий, добрий, щирий і чесний. Всі його дуже поважали, адже був справжнім лідером. Міг підказати, допомогти, дати пораду. Його дуже бракує», – сказав побратим.
Максима нагородили нагрудними знаками «Сталевий Хрест» і «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест».
Поховали воїна у рідному селищі.
У нього залишилися мама, сестра, брат, рідні, друзі та побратими.
