Олександр – уродженець селища Драбів Черкаської області. Після закінчення 9 класу вступив до фахового коледжу Міжнародного наукового-технічного університету імені академіка Ю.Бугая на спеціальність «Фізична культура і спорт». Жив у гуртожитку. Коли зʼявлявся вільний час, шукав підробіток, щоб мати кишенькові кошти й цим допомогти бабусі оплачувати навчання. Був у захваті від предмета історії. Особливо любив історію України, стародавнього світу та історію війн. У вільний час любив читати історичні книги, цікавився військовою тактикою і стратегією. Мріяв якнайшвидше стати дорослим, щоб пройти строкову службу. Хотів пройти відбір в «Азов». Любив спорт, займався карате та футболом. Відвідував гурток моделювання.
Під час повномасштабної війни мрія хлопця здійснилася – він потрапив до «Азова», який став 12-ою бригадою спеціального призначення НГУ. Олександр воював на посаді навідника-оператора. Молодий боєць проявив себе як справжній та надійний воїн, чим заслужив повагу побратимів.
«Сашуня народився передчасно. Він був малесенький і дуже кволий, його вага була трохи більша за буханець хліба. Шансів на життя йому практично не давали. Але він з усіх сил боровся та переміг. Коли йому було 3 місяці, смертельною хворобою захворіла його мама Вікторія, тож всі турботи про Сашу та його виховання взяла на себе його бабуся Ніна, мама Вікторії. Коли йому виповнилося 9 місяців, мама померла. Саша залишився з бабусею. Бабуся повністю замінила Саші маму, огорнула його своєю турботою та любовʼю. З раннього дитинства він був дуже спокійним хлопчиком, завжди посміхався, рідко плакав. Саша ріс слухняним, чуйним і добрим. Він був нашою душею, нашим маленьким Рижиком. Ми всі намагалися зробити так, щоб він не відчував відсутність мами й тата… Його не можна було не любити, бо він любив всіх і до всіх щиро тягнувся. Дуже близький був із братом Владиславом та сестрою Каріною, він безмежно їх любив, і завжди був з ними на звʼязку. Дуже пишався шевроном «Азов»… Мріяв, будував плани на майбутнє… Але не склалося їх втілити в життя… Бо життя його виявилось дуже коротким… Він так важко, в муках, прийшов у цей світ, і в муках цей світ залишив… Він – наш Герой, наша гордість! Він – наш неймовірний біль, наша вічна туга і наша печаль… Разом із Сашунею пішла у вічність одна з гілок нашого роду. Він не встиг залишити нам свого продовження, не залишив частинки себе…» – розповіла рідна тітка полеглого воїна Інна Рудченко.
Поховали Олександра в рідному селищі на Бакаївському цвинтарі.
У воїна залишилися бабуся, дві тітки, двоюрідні сестри та двоюрідний брат, який теж боронить Україну в лавах ЗСУ.
