Віктор народився 29 квітня 1990 року в місті Ужгород на Закарпатті. Навчався в Ужгородському національному університеті на інженерно-технічному факультеті. У мирний час працював разом із батьком на власному автосервісі.
У 2015 році брав участь в АТО. Зокрема воював поблизу Торецька, де дістав поранення через обвал бліндажа. Після цього звільнився зі служби.
Віктор захоплювався медициною, а з початком повномасштабного вторгнення спрямував свою діяльність на розвиток та оснащення медичної бригади. Брав участь у закордонних поїздках до Великої Британії для підвищення кваліфікації та супроводу військових, адже вільно володів англійською мовою.
У 34-му окремому мотопіхотному батальйоні «Вовкодави» обіймав посаду бойового медика.
«Я провела з ним останні три роки його життя. Народила спільну дочку, але, на жаль, Віктор не встиг її побачити – загинув напередодні відпустки. З нетерпінням очікував появи донечки, носив УЗД-знімок із собою, планував відпустку на дату її народження та обрав ім’я. Він також мав сина від першого шлюбу і дуже жалкував, що мало бачився з ним. Вважав, що воює за світле майбутнє дітей, які житимуть у вільній країні. Дуже цінував побратимів – як з часів АТО, так і тих, з ким перетинався на Яворівському полігоні, а згодом на стабпунктах та бойових завданнях на Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках», – розповіла цивільна дружина воїна Наталія Іванова.
Поховали Віктора в Ужгороді на Пагорбі Слави.
У нього залишилися батьки, молодший брат, син, цивільна дружина і донечка, яка народилася за три тижні після його загибелі.
