Віктор народився в селі Седлище на Волині. Закінчив Львівський інститут внутрішніх справ. Воював в Афганістані. Отримав звання старшина та був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Також мав нагороди «Учасник Афганської війни» та «За звитягу» від Української спілки ветеранів Афганістану.
З 1988-го по 2002 рік працював у Любешівському районному відділу УМВС у Волинській області. Отримав звання капітана.
Останні 15 років був начальником відділу державної охорони Національного природного парку «Прип'ять-Стохід». Обожнював природу й рибалку.
У 2014 році Віктор добровольцем став на захист рідної землі. Він сказав: «Щоб не допустити російського агресора на Волинь, краще зупинити його подалі від домівки. І подумати не міг, що через 30 років знову візьму зброю до рук, але потрібно захищати Україну».
Більше року він брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей у складі 25-ї десантно-штурмової бригади. Був відзначений нагородами «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни».
Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році Віктор боронив країну в складі 14-ої окремої механізованої бригади імені Романа Великого. Був командиром стрілецького відділення. Спочатку воював під Бахмут, а потім – на Харківському напрямку.
«Віктор був найкращим чоловіком і найкращим дідусем у світі. Він є еталоном мужності та стійкості для молодого покоління. Це був справжній патріот України! Чесний і порядний», – розповіла дружина Надія Бурдак.
Посмертно захисника нагородили почесною відзнакою «Князівський хрест Героя «Навіки в строю», орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна в рідному Седлищі.
У Віктора залишилися дружина Надія, син Руслан і четверо внуків. Його син Олександр помер 4 квітня 2024 року від тяжких поранень, отриманих при виконанні бойового завдання на Запорізькому напрямку.
