Головний сержант Владислав Буркун народився 4 травня 1999 року в селі Великі Бубни на Сумщині. Навчався на електрика у Недригайлівському вищому професійному училищі. Працював за спеціальністю на Роменському заводі «Тракторозапчастина». Наприкінці 2018 року влаштувався на «Нову пошту». Цікавився автомобілями.
У 2019 році Владислава призвали на строкову службу, і він потрапив до 5-го прикордонного Сумського загону. Потім підписав контракт, який мав завершитися восени 2022-го. Однак почалося повномасштабне вторгнення. На той час він служив інспектором прикордонної служби – оператором безпілотних літальних апаратів. Згодом обійняв посаду командира гранатометного відділення. Воював на Луганщині, Донеччині, Сумщині та Харківщині.
«Влад був півтора метра зростом і вагою менше ніж 50 кг, але при цьому дуже сильним. Змалечку мені допомагав, дрова рубав – по чотири машини на зиму. Всі дивувалися. І на фронті командири розповідали, що були шоковані, як він по 120 кілограмів підіймав. Хотіли спершу дати йому псевдо Комарик, але дали Мауглі, бо був дуже швидким», – розповіла мама Людмила.
«Він воював на совість. Командир казав, що Влад був дуже сміливим, вмотивованим, патріотичним. Він завжди йшов на бойові завдання без вагань чи відмовок, якими б ризикованими вони не були. Його часто ставили за приклад. Він працював і служив без відпусток і перепочинків. Ми з ним мріяли нарешті поїхати в далеку і довгу подорож Україною, та не встигли», – розповіла дружина Юлія.
На початку жовтня 2023 року у Владислава мала бути ротація. Він планував приїхати додому 9 жовтня, але не дожив до цього дня.
Захисник поліг 3 жовтня 2023 року біля села Макіївка Сватівського району Луганщини. Він зазнав смертельних поранень під час ворожого танкового обстрілу. Воїнові навіки 24.
«Владислав був чуйним і люблячим чоловіком, тепло та його любов відчувались навіть тоді, коли його не було поряд. Він був моєю опорою, підтримкою, моїми крилами та затишком, моїм коханням на все життя. Він мріяв про власний будинок та сімʼю. За ті роки, що нам судилося бути разом, він подарував мені найяскравіші, найчарівніші й незабутні спогади. Його загибель – це невимовний біль для нас усіх», – додала дружина.
Оборонця відзначили нагрудним знаком «Ветеран війни», медаллю «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Поховали захисника на Засульському кладовищі в місті Ромни.
У нього залишилися дружина, батьки, молодші сестра і брат.
