Олександр народився 30 травня 1997 року в селі Махнівка Вінницької області. Змалечку допомагав батькам і дуже любив тварин. У трирічному віці сам обрав цуценя і назвав його Діком.
«Син з дитинства любив грати у футбол і їздити з дідусем на конях. Був перебірливим у їжі: не їв цибулю та ковбасу з салом», – згадав батько Віктор.
Олександр був енергійним, веселим, добрим та позитивним. Любив уроки фізкультури, був капітаном збірних команд школи з футболу, волейболу та баскетболу. На літніх канікулах підробляв і мав гроші на власні потреби.
«Він був лідером у класі, його поважали за чесність і справедливість. Ніколи не ображав інших. Сашка дуже цікавили уроки з технологій, а його вироби займали почесні місця на виставках. Він був борцем за справедливість. Дуже поважав і любив батьків. Ніколи не розповідав про труднощі, усі проблеми вирішував сам», – розповіла класна керівниця Олена Михайлівна.
У 2018-му закінчив військову кафедру Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, де здобув звання молодшого лейтенанта запасу. За рік – Вінницький національний технічний університет. Працював зварювальником, з 2019 року був на заробітках у Чехії.
Олександр завжди мріяв стати військовим, тому з початком повномасштабного вторгнення повернувся до України та долучився до лав 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка (зараз – штурмова бригада безпілотних систем). Потрапив на Миколаївський напрямок, а вже у червні йому надали звання лейтенанта.
Під час відпустки у липні 2022 року почав зустрічатися з дівчиною Катею, яку знав зі школи. А пізніше освідчився їй.
З грудня 2022 року до квітня 2023-го у складі 59 ОМБр обороняв Авдіївський напрямок.
У квітні 2023 року Олександр став заступником командира механізованої роти механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Він воював на Бахмутському напрямку. Згодом отримав звання старшого лейтенанта, а у січні 2024 року очолив роту.
«За своє коротке життя Саша лише один раз був на морі та двічі – у Карпатах. Він мріяв побудувати дім, створити сімʼю, народити та виростити дітей. Хотів відкрити власну майстерню, у якій би створював вироби з дерева», – написав батько захисника.
Воїна нагородили медаллю «Ветеран війни», відзнакою «Срібний хрест» та орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Поховали Олександра в рідному селі.
Посмертно йому надали звання капітана та відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилися батьки та кохана дівчина.
