Дмитро народився і жив у місті Червоноград Львівської області. Навчався у середній школі №12. Потім пройшов строкову службу. Після демобілізації повернувся додому та пішов працювати на шахту №4. З 2021 року працював на шахті «Степова» ДП «Львіввугілля» на дільниці з видобування вугілля. Був одружений, виховував двох дітей. Родині намагався присвячувати весь вільний час.
Під час повномасштабної війни, у квітні 2022 року, чоловік був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Був артилеристом. Разом із побратимами обороняв Донеччину, зокрема, Бахмутський напрямок. За час служби був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Колеги і побратими згадують Дмитра як вірного, надійного товариша, добру, порядну людину, хороброго, самовідданого сина України.
«Пам'ятаю як усміхненого і життєрадісного друга... Вічна і світлая пам'ять», – написав Андрій Харко.
«За час проходження служби Герой зарекомендував себе відповідальним, сміливим, відважним військовослужбовцем. Кожного разу сміливо і мужньо йшов на бойові завдання, знаючи, що може не повернутися. Показав на власному прикладі, що він відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну, її свободу і незалежність», – зазначили близькі загиблого.
Поховали десантника в селі Бендюга на Львівщині.
У Дмитра залишилися мама, дружина, син, донька, рідні, друзі та побратими.
