Бахва народився 3 червня 1967 року в місті Сєнакі в Сакартвело. Опанував професію інженера-конструктора, але після армії зрозумів, що хоче бути військовим. Тож закінчив вищий військовий навчальний заклад, а згодом здобув і юридичну освіту.
Бахва – офіцер картвельської поліції. Був командиром спецназу в місті Самегрело, головою регіонального відділення спецпризначення Самегрело–Земо-Сванеті.
У 2014 році приїхав в Україну, щоб захищати її від російської агресії. Маючи великий бойовий досвід, став одним із найкращих інструкторів для бійців батальйонів «Донбас» і «Азов».
«Бахва був першим інструктором, мені тоді було 18 років. Я потрапив у штурмовий підрозділ «Азова», де нас навчали штурмових дій, – згадує побратим на псевдо Білий. – Вже з першого заняття я зрозумів, що Бахва спеціаліст дуже високого рівня. Відчувалася його глибока експертиза. Він мав відповіді на всі запитання, умів пояснювати складні речі простими словами. Ми всі були молодими хлопцями без військового досвіду, і Бахва мав достатньо терпіння та вміння, щоб усе нам пояснити й показати».
На кожному занятті Бахва не лише розповідав, а й показував, як правильно виконувати. Усі тонкощі штурмових дій знав досконало.
«З ним завжди було цікаво. Він розповідав багато історій з операцій, у яких брав участь ще в Сакартвело, ділився, як вони готувалися. Від нього відчувалася харизма справжнього спецпризначенця. І водночас він умів залишатися з нами на одній хвилі – завжди з гумором, навіть під час важких фізично тренувань. Для мене він залишився найсильнішим інструктором, з яким я коли-небудь мав справу, і дуже доброю, світлою людиною», – сказав Білий.
За життя Бахва був нагороджений медалями «Ветеран війни», «З нами Бог і Україна», «Брат за брата», «Захиснику Дніпропетровська від сепаратизму».
Окрім військової справи, воїн мав ще одну пристрасть – швидкість. Брав участь у змаганнях з автоперегонів на короткі дистанції.
Наталія і Бахва познайомилися у травні 2017 року, жінка тоді працювала в маріупольському ТРЦ «Порт Сіті».
«Він був дуже добрим, уважним до деталей, скромним. Мав чудове почуття гумору, був легким у спілкуванні. Завжди говорив по суті, нікого не засуджував, не тримав образ, залишався на позитиві. Завжди підтримував зв’язок із доньками від першого шлюбу. Дуже сумував за батьківщиною, інколи розглядав у Google Maps рідне місто. Він був справді чудовим, люблячим батьком», – зазначила цивільна дружина Наталія.
Сина, який народився у 2019 році, Бахва назвав Георгієм. Воїн мав іконку з зображенням Георгія Переможця і покладався на його благословення.
«19 березня нас перекинули в центр міста, – сказав побратим Георгій Купарашвілі. – Там був прорив, треба було знищити техніку противника. Спершу Бахва як найкращий спеціаліст із вуличних боїв пішов першим із групою з 25 чоловік для стримування цього прориву… Там були танки, БМП. Ми продовжували бої з технікою противника, попри відсутність необхідної зброї. Я в тих боях зазнав поранення, а Бахва забезпечив мою евакуацію. Він героїчно бив по танках з гранатомета. Загинув він також героїчно, намагаючись врятувати бійців «Азова». Хлопці потрапили в оточення, і Бахва з побратимом побігли їх рятувати. Хлопців витягнув, але сам уже не вийшов».
З рідних у Бахви залишилися доньки Натія та Маріамі, син Георгій.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
