Дмитро народився 1 листопада 2002 року в селі Зелень на Рівненщині. Навчався у Зеленській філії Сварицевицького ліцею та Дібрівському ліцеї. Любив мотоцикли та швидкість. На своєму мотоциклі він почувався вільним і щасливим. Це був його спосіб відчути драйв і насолодитися життям. Цінував сім’ю, друзів та щирі розмови. Любив спорт і регулярно займався фізичними вправами. Для нього це було не просто тренуванням, а способом відпочити від усього і всіх, навести лад у думках та відчути рівновагу.
У 2021 році Дмитра призвали на строкову службу до Національної гвардії України. Проходив її у Житомирі. Після початку повномасштабної війни вирішив підписати контракт. Спочатку служив у лавах 1-ї Президентської бригади «Буревій» пізніше перевівся в 12-ту бригаду спеціального призначення «Азов». Обіймав посаду радіотелефоніста.
«Він був для мене найріднішою людиною. Завжди світлий, щирий, простий, інколи кумедний. З початком війни ми бачились рідше, але кожна зустріч була особливою, наповненою теплом і радістю. Його усмішка і погляд назавжди залишаться в моїй пам’яті. Він був неймовірно сміливим – не через гучні слова, а через свої дії. Він умів залишатися сильним там, де інші втрачали віру. Умів підтримати, заспокоїти, обійняти так, що ставало легше жити. Я завжди зберігатиму в серці його слова: «Сестричко, дуже дякую тобі, що ти в мене є. Люблю тебе», – поділилася сестра Ольга.
«Діма був для мене всім світом, міг замінити друзів, подругу, а найголовніше – він був коханим чоловіком, який робив для мене все. Він навчив мене жити, навчив кохати. Постійно говорив: « Я тебе не люблю, а кохаю, бо любити можна всіх, а кохати тільки тебе». Постійно називав «Вредіна». Перед останнім виїздом ми говорили по відеодзвінку, він плакав, обіцяв повернутися, казав, обовʼязково народимо донечку. Діма – це людина, яка завжди могла підтримати у важку хвилину, він, як сонечко», – розповіла дружина Юлія.
«Він був дуже добрим, веселим, відважним і працьовитим. Постійно хотів вдосконалюватися. Займався спортом. З ним можна було і посміятися, і на серйозні теми поговорити. Завжди був на позитиві, завжди намагався підбадьорити. Хоч і знайомі ми були не так довго, але я назавжди запамʼятаю ті розмови і жарти. Він був справжнім воїном. Навіки в строю!», – додав побратим на псевдо Крейзіч.
«Дмитро був справжнім героєм, який завжди випромінював відвагу та життєрадісність. Хоча ми служили недовго, але за цей час ми стали дуже близькими. Його присутність завжди наповнювала наші дні теплом і радістю. Ми дуже сумуємо за Дмитром, бо він був не лише хоробрим воїном, але й справжнім другом, який завжди підтримував і дарував посмішку. Його відсутність відчувається дуже гостро», – сказав побратим на псевдо Махоня.
«Діма був сильною і відважною людиною, з добрим серцем і сталевими нервами. Згадую кожні твої виходи на позицію, твою рішучість та бажання захистити кожного з хлопців, які були поруч. Ми тобою пишаємося і памʼятаємо, честь і повага, воїне», – зазначив побратим на псевдо Моноліт.
Поховали Дмитра у селі Зелень.
У нього залишилися батько, сестра та дружина, яка нині служить у ЗСУ.
