Ігор народився 15 червня 1996 року в Яворові на Львівщині. Вивчився на оператора комп’ютерного набору у Львівському вищому професійному училищі інформаційно-комп’ютерних технологій.
«Добрий, комунікабельний, щедрий і товариський. Він умів знайти спільну мову з будь-ким незалежно від віку чи статі», – розповіла мати Ірина.
У 2019 році Ігоря призвали на строкову службу до військової частини 3033 НГУ, підрозділ якої базувався в Бердянську. За пів року юнак підписав контракт із 23-ю окремою бригадою охорони громадського порядку «Хортиця».
Ігор любив спорт, зокрема футбол. За будь-якої нагоди знаходив час, щоб зіграти з друзями – навіть під час коротких відпусток.
«Ігорчик ніколи не приїжджав без подарунків – любив робити сюрпризи. Я завжди прислухалася до його думки, бо знала: він дасть добру пораду і підтримає, – сказала мама Ірина. – У нас четверо дітей: Олежик, Ігорчик, Ліза і Віталік. Коли Олег пішов служити, Ігор дуже хвилювався, знаходив час, щоб приїхати до нього, привозив усе необхідне. Він був таким у всьому: дбав про кожного, підказував, підтримував. Ліза часто радилася з ним і довіряла його порадам. Віталік грає у футбол, і Ігорчик багато чого його навчив. Ми завжди відчували його підтримку. І, правду кажучи, відчуваємо її й досі».
Приблизно кожні три місяці Ігор виїжджав у зону ООС під Маріуполь, де його й застало повномасштабне вторгнення. Тоді підрозділ перевели безпосередньо до міста.
«Вони намагалися прорватися до «Азовсталі», але через надзвичайно щільний обстріл не вдалося. Неподалік поліцейського відділку їм вдалося впіймати сигнал і зателефонувати до частини в Запоріжжі. Повідомили, що намагатимуться виходити з міста, отримали дозвіл», – розповіла мати.
Вони знищили документи, спалили військову форму, знайшли цивільний одяг і вирушили в бік уже окупованого на той час Бердянська. Згодом шукали родини, які виїжджали до Запоріжжя, і невеликими групами підсідали до них у машини.
Ігор згадував, що йому допоміг студентський квиток – на той час він заочно навчався в педагогічному інституті в Бердянську.
«Ігор вийшов із Маріуполя 15 березня 2022 року. Він завжди вважав число 15 своїм щасливим і саме тому обрав цей день. Після його загибелі побратими писали, що значною мірою саме завдяки йому їм вдалося тоді вибратися з Маріуполя», – додала мати.
Ігор продовжив перебувати у складі військової частини 3033, а в жовтні 2022 року перевівся у мінометний взвод «Азова».
Воїна нагородили медаллю «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У червні 2025 року на стадіоні імені Євгена Смука в Яворові відбувся перший дитячий футбольний турнір пам’яті Ігоря Демченка.
Поховали оборонця на кладовищі рідного міста.
У Ігоря залишилися мати, батько, дружина, сестра і двоє братів.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
