Олександр народився у селі Ясенове Друге Одеської області. Після закінчення місцевої школи поїхав до Луганська, де опанував кілька професій: кравця, електрика, механіка. Працював електриком на підприємстві.
У 2014 році жив в Алчевську на Луганщині з дружиною та сином. Коли місто опинилося в окупації і бойовики почали набирати місцевих для війни проти України, він вирішив виїхати на підконтрольну уряду територію. В останні роки жив у місті Генічеськ на Херсонщині.
Олександр мав вроджені вади серця, ще в дитинстві переніс операцію. Попри це, у 2016 році підписав контракт із 137-м окремим батальйоном морської піхоти, де вже служили його племінники Вячеслав і Владислав Корсі. Згодом до них приєдналися старший брат Олександра – Вячеслав Аведенко та батько племінників Василь Сергійович. Брав участь в АТО/ООС. У цей період одружився вдруге, у подружжя народився син.
«Ми познайомилися з Олександром у 2016 році, коли він потрапив до мого взводу. Разом несли службу, а потім потоваришували та стали братами. Саша давав мені розумні поради. Також радився зі мною, підтримував, допомагав. Був людиною слова, людиною мужності та честі. Мав бездоганний послужний список. У 2020-му Олександр звільнився з військової служби за станом здоров'я. Поїхав працювати за кордон. А 24 лютого 2022 року він подзвонив: «Командире, почалася війна?». Сказав, що повертається в Україну, щоб разом із нами її захищати. І вже через кілька днів разом зі своєю бойовою родиною боронив Миколаївщину», – розповів командир Олесь Середович.
У березні 2022 року брав участь у штурмі позицій окупантів у районі Білозірки та Первомайського Миколаївської області. Виконував бойові завдання, підвозив боєприпаси до оборонних позицій українських захисників, займався евакуацією поранених побратимів до лікувальних закладів, чим рятував їм життя. Також боронив Одещину.
«Мій герой, мій коханий чоловік, моя душа та моя гордість», – сказала дружина Ніна.
«Його псевдо Святий з’явилося не просто так. У Саші була якась особлива внутрішня чистота і вірність принципам. Життя двічі ставило його перед вибором: в окупованому Алчевську та 24 лютого 2022 року. І щоразу він обирав честь. «Я повертаюся», – ці слова закарбувалися в пам'яті. Він повернувся, щоб захистити нас, своїх дітей, нашу Одещину», – розповіла сестра Ліна.
Олександра нагородили відзнакою «Ветеран війни», медалями «За участь в антитерористичній операції», «За жертовність та любов до України».
Поховали захисника в селі Великий Дальник Одеської області.
Посмертно його відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися сини Дамір і Даніл, сестра Ліна та її чоловік Василь, брат Вячеслав, племінник Владислав з дружиною Валентиною, племінники Софія та Владислав, онуки Вячеслав, Марія та Даринка, дружина Ніна.
