Богдан народився 9 вересня 1997 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Здобув ступінь магістра в Гірничому інституті Криворізького національного університету за спеціальністю «охорона праці». У мирному житті змінив багато професій, шукаючи своє справжнє покликання. Цікавився автомобілями, колекційною зброєю, військовою справою. Його головним захопленням був розвиток і постійне удосконалення самого себе.
Під час повномасштабної війни Богдан долучився до лав Національної гвардії України. Служив у 13-й бригаді оперативного призначення «Хартія». Обіймав посаду старшого навідника першої обслуги першої бойової машини реактивно-артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї.
«Я б усе віддала, щоб повернути свою любов. Із всіх людей, яких я знаю, він заслуговував на життя. Богдан відрізнявся від інших, він мав досягти великих висот. Надзвичайно харизматичний, цілеспрямований, розумний, з такою силою особистості, що тільки його погляд вже багато що говорив. Він дуже любив Україну. Його не брали до війська через непридатність. Але йому таки вдалося підписати контракт. Я не хотіла цього, але підтримувала чоловіка в усьому. Він казав: «Я не можу тут відсиджуватися коли моїх братів вбивають», – розповіла дружина Валерія.
За службу Богдана Дроннікова посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня та орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали воїна на Краматорському кладовищі в Кривому Розі.
У нього залишилися батьки, дружина і сестра.
