Народився Денис 23 червня 2005 року в селі Обтове на Сумщині. Після закінчення місцевої школи навчався в Київському університеті імені Бориса Грінченка на факультеті комп’ютерної інженерії та кібербезпеки. Активно займався спортом. У шкільні роки захоплювався радіопеленгацією. Любив котів і собак: тварини тягнулися до нього, а він – до них.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Денис навчався в 11 класі. В родини була можливість вивезти його за кордон, але він категорично відмовився. Мріяв стати військовим. Успішно склав всі тестові іспити на вступ до військового навчального закладу. Але мама змогла його відмовити. Провчившись семестр у Київському столичному університеті ім. Бориса Грінченка, Денис сказав рідним: «Гроші не платіть, навчатись не буду». Після того він говорив тільки про «Азов». Рідні намагалися відмовити його, але він був непохитним. І з нетерпінням чекав свого повноліття.
У 18 років Денис став до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Обіймав посаду розвідника-кулеметника 1-ї групи спеціального призначення (розвідувальної) взводу розвідки 4-го батальйону спеціального призначення.
«Онук говорив: «Дівчата пішли воювати, а я що, сидітиму вдома?». У серпні 2023-го Денис на деякий час поїхав до Києва і там записався в «Азов». Сім'я була шокована. За свій вчинок Денис потім попросив у мами вибачення. А мені казав: «Ба, я іду в гарний підрозділ. Потрібно всім іти. Всі й підуть, ось побачиш». Під час проходження КМБ було дуже тяжко, але онук не жалівся. Завжди говорив: «У мене все добре». Коли хлопці проходили КМБ, про їхні досягнення зняли фільм «Рекрут та Реальний Рекрут (нульовий день)». Перед від'їздом на «нуль» ми з молодшим онуком Нікітою зустрічалися з Денисом. Перед нами був дорослий воїн – підтягнутий, мужній, сильний духом. Денис тоді дав брату невеликий листочок і сказав: «Вчи». Там була Молитва націоналіста. Це останнє, що нам залишилось від Дениса», – розповіла бабуся Наталія.
«Восени 2023-го Денис замовив собі новий телефон. Я спитала: навіщо? Він відповів: «Щоб вистачило років на три». Але телефон знадобився лише на два тижні – куля пройшла крізь нього. Вісім з половиною місяців Дениса вважали зниклим безвісти. За цей час наше життя перетворилось на суцільне страждання, нескінченне очікування, серед якого іскоркою жевріла надія. На жаль, дива не сталось. У Дениса були плани на життя, кохана дівчина, яка вірила, чекала та підтримувала його. В нього зостався вірний друг – пес Патрон. Собака часто бродить знайомими маршрутами, ніби виглядає свого господаря. Його можна побачити на сільському кладовищі біля могили Дениса із сумними, повними сліз очима», – додала вона.
Дениса Дубровіна посмертно відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника в Обтовому на Сумщині.
У нього залишилися мама, молодший брат, дідусь і бабуся.
