Сергій народився 2 серпня 1993 року в Києві. Навчався в місцевій школі №301. «Він молодший за мене майже на 10 років, – розповіла сестра Юлія. – Я водила Сергія спочатку до дитячого садочку, потім до школи. 1 вересня 2000 року я йшла до 11 класу, а він до першого».
Після закінчення дев’ятого класу хлопець опанував спеціальність слюсаря з ремонту колісного транспорту у Вищому професійному училищі №25. Уболівав за ФК «Динамо» та був активним учасником фанатського руху. Сергій був дуже товариським, мав багато друзів. Любив активний відпочинок на природі, риболовлю. Мав невеликий тераріум із павуками.
У 2015 році добровольцем приєднався до «Азова». Під час служби у Сергія з’явився собака Кіндер, якого він дуже любив.
«Рішення про підписання контракту ухвалив самостійно, нас з мамою поставив вже перед фактом. Я підтримувала і пишалася його вибором, бажанням захищати свою Батьківщину. Про службу майже нічого не розповідав, на всі питання завжди відповідав, що в нього «все нормально». Вже потім випадково дізнавалася про його контузії та поранення. Сергій оберігав нас із мамою від зайвих хвилювань. Коли приїздив у відпустку, ми завжди ходили з ним у кіно, це була наша традиція», – поділилася сестра.
Повномасштабне вторгнення Мелкий зустрів на бойовому завданні на Світлодарській дузі. Там з Сергієм познайомився Комета – доброволець, який тим же бортом полетів у оточений Маріуполь.
«Він був небагатослівним, проте багато робив. Дуже відповідальний. За недовгий час ми потоваришували та швидко знайшли спільну мову. Переймався нашою вісімкою, яка мала дістатися до міста. Саме він нам озвучив план авіапрориву в Маріуполь, коли йому вище керівництво повідомило. Всі Мелкого одностайно підтримали. Мені запам'яталися його слова перед вильотом: «Мій фарт закінчився. Я це відчуваю». Менше ніж за добу він загинув від кульового поранення», – розповів Комета.
Майже щодня Сергій листувався з сестрою. 23 березня написав, що будуть проблеми зі зв’язком, щоб вона не хвилювалася. 25 березня о 02:57 Юлія отримала останнє повідомлення: «Люблю вас!!!».
«Завжди веселий, душа компанії. Дивовижно, як в одній людині поєднувалися ніжність, мʼякість і мужність, твердість на службі, – сказала його кохана Катерина. – Памʼятаю, як завжди казав час потяга, яким приїздив у відпустку, і обов’язково на годину раніше, щоб я вже була на пероні, коли він виходив з вагона. Без сумніву, без вагань полетів у Маріуполь. Казав: «Кицюш, якщо все вийде, то увійде в історію». Потім о четвертій ранку повідомлення «Першим бортом в кільце!» – і за три дні полетів. 25 березня о 02:58 останнє повідомлення: «Люблю тебе. Ти моє життя».
За життя Сергія нагородили відзнаками «За участь в АТО» та «За оборону Маріуполя», нагрудники знаками «За відвагу в службі» та «За відзнаку в службі», медаллю «За військову службу Україні». А посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
24 січня 2023 року воїна кремували на Байковому кладовищі у Києві. 5 червня урну з прахом поховали на Лук’янівському військовому кладовищі у колумбарній стіні.
Вдома на Героя чекали мама, сестра, племінниця та племінник.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
