Віталій народився 15 травня 1995 року в селі Плетений Ташлик Кіровоградської області. Після школи його призвали на строкову службу, а згодом він підписав контракт і присвятив життя захисту України. У серпні 2015-го перевівся на службу до роти спеціального призначення в/ч 2260.
До 2018 року неодноразово брав участь в АТО. Опісля служив у 1-му окремому загоні спеціального призначення «Омега» на посаді офіцера бойової групи. За рік став тактичним медиком і врятував не одне життя, а у 2021-му йому надали звання молодшого лейтенанта.
Під час служби Віталій здобув вищу освіту у Східноєвропейському університеті імені Рауфа Аблязова за освітньою програмою «Фінанси, банківська справа та страхування».
З початку повномасштабного вторгнення захищав Сіверськодонецьк, Бахмут, Ізюм, Барвінкове, Селидове, Авдіївку та Лиман.
«Він був найкращим чоловіком і батьком – обожнював доньку. Любив квіти у вазонах, тваринок, мав хомʼяка, рибок і котика», – розповіла дружина Анна.
Між виходами на бойові завдання Віталій писав книгу «24 години війни», в якій описував події одного бою у червні 2022 року на території Сіверськодонецького авторемонтного заводу. Після його загибелі ці нотатки стали частиною фондової колекції Національного музею історії України у Другій світовій війні.
«Він зробив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів…», – написала дружина.
Захисника нагородили медаллю «За участь в антитерористичній операції», «За звитягу! Слава і честь», відзнакою «Козацький хрест» ІІІ ступеня, медаллю «За військову службу Україні», «Честь. Слава. Держава», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у селі Іванівка Кіровоградської області.
