Дмитро народився в селі Лазещина Закарпатської області. Після школи здобув фах повара у професійно-технічному училищі. Працював таксистом і любив свою роботу, оскільки завжди захоплювався автомобілями. Був гарним господарем, завжди допомагав батькам. Ніколи не сидів без роботи, любив у вільний час чимось займатися.
Під час повномасштабної війни чоловік ніс служби у лавах 356-го навчального артилерійського полку (в/ч А3618) Сухопутних військ ЗСУ. Обіймав посаду інструктора відділення організації навчального процесу школи самохідної артилерії.
«Дімчик був найчуйнішою та найдобрішою людиною, яку я знала. Він був мужнім воїном і міцною стіною, за якою нічого не було страшно. Він завжди називав мене Сонечком. Він любив цей світ і був світом для мене. Побратими цінували його за холодний розум та зважені рішення. Був патріотом своєї країни і залишався ним до самої смерті. Позивний Говерла відображає всю його силу та міць духу. Мій коханий, моє золото, назавжди в моєму серці та серцях всі українців», – написала дівчина загиблого Тетяна Візавер.
«Дімка, вічна пам'ять тобі! Ти назавжди залишишся у нашій пам'яті як промінчик світла, добра і ласки, що зігрівав нас своєю присутністю», – написала землячка Марія Федощук.
Поховали військовослужбовця в селищі Ясіня на Закарпатті.
У Дмитра залишилися батьки, сестра, брат, кохана, родина та друзі.
