Микола народився і жив у Чернігові. Закінчив загальноосвітню школу №21. Працював слюсарем на приватному підприємстві «Альтеп-Центр». Умів усе відремонтувати. Одружився, власноруч будував дім для сім'ї. Любив проводити час із родиною. Обожнював дивитися мультики з сином, племінниками й дітьми знайомих.
З початком повномасштабної війни чоловік став на захист своєї країни заради мирного майбутнього рідних. Микола приєднався до лав 167-го окремого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України. Він став надійним товаришем та відповідальним воїном, сумлінно виконував бойові завдання і мріяв повернутися додому з перемогою.
«Був надійним, мужнім, вольовим, мав багато друзів. Виховував з 5 рочків нашого сина, любив його, як рідного. Ми разом з ним 15 років. Люблю, сумую, хочу, щоб пам'ятали, яка ціна нашої свободи… Дуже його не вистачає. Він був моїм всесвітом, другом. Я любила з ним робити все і тепер втратила дуже сильну опору… Та думаю, що він тепер – мій захисник з небес... Він був дуже сміливий, завжди міг розсмішити, його очі пронизували мене до глибини душі. Я любила в ньому все. Це людина, з якою можно було йти в життя, в розвідку, в бій. Коханий, ти в моєму серці назавжди… Царство небесне тобі та вічна пам'ять, наш Герою!» – написала дружина полеглого бійця Світлана.
Поховали воїна у рідному місті.
Вдома на Миколу чекали дружина, син, сестри, племінники, друзі.
