Андрій родом з Києва, своє дитинство і юність провів у місті Бершадь Вінницької області. Вже в дорослому віці Андрій повернувся до Києва і вступив до Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Працював у ТОВ «Київ-Брок» митним брокером. Любив подорожувати, відпочивати на природі.
У 2014 році Андрій брав участь у Революції Гідності. Під час повномасштабного вторгнення долучився до 112-ї окремої бригади Сил Територіальної оборони. Обіймав посаду стрільця-снайпера 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу механізованої роти. Був поранений, після лікування знову повернувся на фронт.
Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та нагрудним знаком «Ветеран війни», а вже посмертно - орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Він був не таким, як всі, не боявся відрізнятись, так скаже більшість тих, хто з Андрієм був знайомим. Усміхнений, позитивний, життєрадісний. На передовій, там де всі дерева обгорілі і спалені, він знаходив один-єдиний зелений листочок. Ніхто того не помітить… А Андрій побачить. Кожну квіточку, кожну травинку, кожен «промінчик» в людині. Андрій дуже любив подорожувати, побував у різних країнах. Глибоко цікавився темою власного духовного розвитку. Розглядав свій духовний розвиток, не як результат, а як шлях, по якому крок за кроком рухаєшся до себе кращого, примножуючи свої духовні якості та відчуття гармонії з навколишнім світом. Андрій мав дуже широке коло спілкування в різних духовних і релігійних течіях - від ізотеричних кіл, астрологів, кришнаїтів, мусульман до православних, католицьких, греко-католицьких церков. Неодноразово практикував різні аскези, був послушником в монастирі, два рази їздив з монахами на Афон. Андрій був надзвичайно комунікабельним і цікавим оповідачем історій. Дуже любив життя і вмів йому радіти, найменшим дрібницям. Якщо життя Андрія можна було б зробити книгою, вона б мала назву «Подорож героя». А сам герой – відкритий пригодам, авантюрам, відкриттям. Допитливий, добрий, життєрадісний, сміливий, наділений великим творчим потенціалом. Андрій мав активну життєву позицію, завжди був патріотом. Брав участь у Революції Гідності. Андрій пішов у військкомат ще 23 лютого 2022-го, коли в країні був введений надзвичайний стан. Оскільки він не був військовим і ніколи до того не служив, йому сказали приходити, коли введуть воєнний стан. На другий день Андрій знову стояв біля стін військомату», – розповіла колишня дружина Ірина.
«Навесні 2022-го ми зустрілися під час оборони Києва, більшість хлопців були без досвіду військової служби, таким був і Андрій. Спочатку йому було дуже важко, ми цілодобово чергували. Часу на сон було обмаль. Але Андрій ніколи не скиглив, був дуже вмотивований. Коли наприкінці квітня в батальйоні набирали добровольців на схід, Андрій один із перших підняв руку, але тоді я його відмовив, так як бачив, що він ще не готовий до війни. Він мене почув та почав готуватися, відвідував навчання з тактичної та вогневої підготовки, у вільний час займався спортом та згодом перетворився на справжнього воїна. Мені дуже шкода що ми втратили такого патріота!» – говорить побратим Сергій Горденін, позивний Гордий.
«Коли ми були між Григорівкою і Білогорівкою, несли службу на «Крейда-3», нас почали бомбити з усіх сторін та різними калібрами. І по черзі я почав виводити свій підрозділ. Коли ми всіх повитягували, повиносили, дивлюся Андрюха несе мішок салатовий на спині. Ніби як з-під цукру. Я кажу: «Маячок, нашо ти його тягнеш?», а він: «Цей мішок врятував мені життя». Поки поверталися, по нас знову атакували, ми під мінним шквалом пройшли. Я, Стьопа і Андрюха. Хлопці вже були на «Крейді-2». Ми вже зібрали їхні речі, коли поверталися назад, знову попали під шквал вогню. Ховаючись в ближчих окопах, Андрюха йшов з тим мішком. І я побачив на його сумці пробиту дірку. Потім вже він мені показав, що ще й через каремат, який був у мішку, теж пролетіла куля», – розповів командир підрозділу, Микола Поєнко.
Поховали захисника в селі Флорине Вінницької області.
В Андрія залишились батьки та син Артем, якому на момент загибелі тата було 7 років.
