Микола народився 29 липня 1982 року в місті Сєвєробайкальськ, Республіка Бурятія, РФ. У десятирічному віці разом із родиною переїхав до України та жив у селі Піщанка на Харківщині. Зі шкільних років самостійно опановував ремонтно-оздоблювальні роботи, які згодом стали його професією. На дозвіллі захоплювався риболовлею. Любив різні смаколики.
У 2006 році познайомився з майбутньою дружиною, через два роки вони одружилися. У подружжя народився син Нікіта.
«Чоловік був позитивним, справедливим і завжди казав, як мене кохає. Син довіряв батькові всі свої секрети і пам'ятатиме його настанову: «Якщо бійка неминуча – бий першим, потім розберемося», – розповіла дружина Анна.
28 лютого 2024 року Микола добровільно став на захист України. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Спочатку був солдатом і боронив Торецьк на Донеччині, згодом воював біля міста Часів Яр. Пройшов підготовку операторів БпЛА, успішно склав іспит та отримав сертифікат. З березня 2026 року став командиром відділення – командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів.
У серпні 2025 року Миколу нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» за мужність, успішне виконання бойових завдань і особисту відвагу. За кілька днів до загибелі – відзнакою «За оборону України» та надали звання молодшого сержанта.
«Найкращий чоловік, веселий, усміхнений та мудрий. Завжди казав: «Усе буде добре». А коли його питали, чому пішов на війну, відповідав: «Хто, як не я?»», – сказала дружина.
Поховали захисника у місті Берестин на Харківщині.
У нього залишилися дружина Анна, син Нікіта, мама Тетяна і батько Юрій.
