Валерій народився 17 серпня 1999 року в селищі Веселе Дніпропетровської області. Закінчив Дніпровський політехнічний коледж за спеціальністю «Обслуговування програмних систем і комплексів», здобув професію техніка-програміста. Був дуже працьовитим. За яку б справу не брався, все у нього виходило. Любив риболовлю та мотоцикли. Здійснив свою мрію і власними руками зібрав свій перший мотоцикл.
У 19 років добровільно пішов на строкову службу до Збройних Сил України. Після демобілізації повернувся додому та почав працювати. Останнє місце роботи – «Автомагістраль» у Мирнограді на Донеччині.
З початком повномасштабного вторгнення Валерій став військовослужбовцем Національної гвардії України. Боронив рідну землю на Запорізькому та Харківському напрямках у лавах 3-ї бригади оперативного призначення 3-го батальйону мінометної батареї «Спартан».
«Валерій був неймовірною людиною. Світлим, добрим, усміхненим, турботливим, щирим. Він дуже любив своїх рідних, друзів і побратимів. Я завжди йому казала: «Ти в мене найкращий, як світло серед темряви, таких, як ти, більше не існує», – написала дівчина полеглого захисника Марія.
«Побратими згадують його як світлу мужню людину з великим серцем, яка завжди підставляла плече та підтримувала товаришів. Валерій був душею компанії, життєрадісним, креативним, готовим прийти на допомогу, а головне – справедливим. Він дуже любив свою маму, мене, мотоцикли й риболовлю. Його доброта, щирість і любов до життя залишили глибокий слід у серцях усіх, хто його знав», – додала вона.
За службу Валерія Хомика нагородили відзнакою «За оборону України», нагрудним знаком «За доблесну службу» та медаллю «За доблесть».
Поховали захисника в рідному селищі Веселе на Дніпропетровщині.
У нього залишилися мама, брати, сестра, племінники, племінниці, дівчина та інші рідні.
