Павло народився 16 липня 1980 року в селищі Ясіня на Закарпатті. З дитинства був щирим, добрим і працьовитим. Захоплювався малюванням, багато чого вмів робити власноруч.
Із вересня 2012 року Павло працював майстром з ремонту в Ясінянській загальноосвітній школі №1. Колеги цінували його за професіоналізм, чесність, скромність, людяність і готовність допомогти не лише ділом, а й словом.
У липні 2014 року, на початку російсько-української війни, Павла мобілізували до лав Збройних Сил України. Він брав участь у бойових діях у районі Дебальцевого. У 2015-му повернувся до цивільного життя.
Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, Павло знову став до лав захисників. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Воював на Запорізькому напрямку, звільняв Херсонщину, обороняв Бахмут, Соледар, Вугледар, брав участь у штурмових діях біля Роботиного.
«Він мріяв про світле майбутнє та перемогу. Був відважним. Мужньо захищав Україну та кожного з нас. Свій біль я не можу описати словами. Я його дуже сильно кохала і ми були щасливі разом», – написала дружина Марина.
«У Павла була велика і любляча родина, для якої він був підтримкою, радістю, надією. Його чекали вдома, чекали щодня… Він був щирим, добрим, мужнім – і таким залишиться у пам’яті назавжди. Рідні важко переживають цю втрату, але пишаються його силою, відвагою і любов’ю до України», – додала племінниця захисника Богдана.
За службу воїна нагородили медалями «Учасник АТО», «Ветеран війни», нагрудним знаком «Учасник бойових дій», почесною відзнакою «Перемога за нами», а також грамотами та подяками.
Поховали захисника у рідному селищі.
У нього залишилися дружина, батьки, брат і сестри.
