Анатолій народився в селі Весняне Запорізької області. У дитинстві переїхав на Чернігівщину, виховувався в інтернаті. Уже в старшому віці хлопця всиновила багатодітна сімʼя. Він закінчив Комарівську школу-інтернат, навчався в Київському коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Мешкав у столиці. Брав активну участь в благодійних проєктах.
У цивільному житті Анатолій працював старшим стюардом та різноробочим на НСК «Олімпійський», а потім був співробітником футбольного клубу «Шахтар». Брав участь у проєкті для підтримки внутрішніх переселенців у Shelter Centre «Шахтаря», працював на «Арені Львів». Вів активний здоровий спосіб життя, подорожував. Катався на ковзанах, грав у футбол, волейбол, тетербол, настільний теніс. Був комунікабельним, легко знаходив спільну мову з різними людьми. Мав багато друзів.
Після початку повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Пройшов навчання за кордоном і боронив країну на східному напрямку в складі 38-ї окремої бригади морської піхоти. Обіймав посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного взводу роти вогневої підтримки 2-го батальйону морської піхоти.
«Анатолій був дуже добрий, чуйний, життєрадісний, сміливий, з його обличчя не сходила усмішка, він завжди приходив на допомогу всім. Хотів створити сім'ю та мати діток. Мріяв після перемоги повернутися до роботи у футбольному клубі, бо обожнював свою роботу», – розповіла дівчина загиблого, Олена Кочергіна.
Поховали Анатолія на кладовищі в селі Комарівка на Чернігівщині.
У воїна залишилися батьки, дівчина та інші рідні.
