Іван народився в селі Гориця Хмельницької області. Закінчив Київське регіональне вище професійне училище будівництва. Любив навчатися, прагнув розвиватися й ставати кращим у всьому, за що брався. У вільний час любив рибалити. Обожнював тварин – навіть у бойових виїздах підгодовував котів і собак.
З початком повномасштабної війни Іван добровільно долучився до 12-ї окремої бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Служив командиром мінометного розрахунку 1-го мінометного взводу мінометної батареї 2-го батальйону. Пройшов важкі бої за Серебрянський ліс і селище Нью-Йорк. Був нагороджений нагрудним знаком «За відвагу». Мав статус ветерана війни. Рідні і побратими згадують Івана як щирого, усміхненого й доброго. Його дії завжди відповідали словам. Він чітко розумів значення побратимства, не падав духом навіть у найважчі моменти й понад усе любив свою родину. Мріяв повернутися з війни, збудувати міцну сім’ю й виховувати дітей під мирним небом.
«У ньому було світло. Тихе, справжнє, глибоке. Він мав м’яку силу – спокійну, але відчутну. Його присутність заспокоювала, а хоробрість надихала», – написала кохана дівчина Вікторія.
«Хоч Івана фізично немає поруч, ми відчуваємо його присутність у спогадах і деталях навколо. Його тепло, турбота та любов живуть у наших серцях, і поки ми тримаємо це в собі, він завжди буде з нами», – зазначила рідна сестра Валентина.
Поховали Івана на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
У воїна залишилися батьки, двоє братів, сестра й кохана дівчина.
