Солдат Андрій Єдинак народився 25 серпня 2001 року в селі Міцівці на Хмельниччині. Після школи опанував фах слюсаря-електрика та електромонтера з ремонту й обслуговування електроустаткування охоронно-пожежної сигналізації в Хмельницькому професійному ліцеї електроніки. З 2019 року проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України в Харкові.
Після демобілізації працював охоронцем у торговельному центрі в Києві. Мав онлайн-магазин чоловічого одягу. Хотів стати барбером і відкрити власний заклад. На дозвіллі займався футболом. Мріяв побувати на матчі за участю «Реал Мадрида». Збирав кошти, щоб поїхати за кордон і купити автівку.
16 березня 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, став на захист держави. Служив у 3-й окремій танковій бригаді, яку в липні 2025-го переформатували у 3-тю окрему важку механізовану Залізну бригаду. Спочатку був вогнеметником, згодом став оператором FPV-дронів.
Ще до служби, розбороняючи бійку, Андрій зламав палець, і друзі почали називати його Діамантовий. Це псевдо залишилось з ним і у війську.
«Добрий, щирий, надійний. Він був першим, хто допоміг мені побороти страхи, навчив плавати й повірити в себе. З ним завжди було легко й спокійно – він умів підтримати, заспокоїти, просто бути поруч. Ми зробили парне татуювання з написом «Завжди поруч», щоб навіть на відстані пам’ятати: ми є одне в одного. Мріяли про сімʼю й дуже хотіли діток», – розповіла наречена Дар’я.
24-річний Андрій Єдинак помер 28 вересня 2025 року в Харківському військовому шпиталі. За вісім днів до цього він зазнав важких поранень під час бойового завдання біля села Одрадне Куп'янського району Харківщини.
«Завдяки його майстерності, відвазі та самовідданості вдалося врятувати життя багатьох українських воїнів. Він завжди залишався надійною опорою для побратимів, навіть у найважчі моменти», – додала наречена.
Андрія відзначили нагрудним знаком «Ветеран війни».
Поховали захисника в рідному селі Міцівці на Хмельниччині.
У нього залишилися батьки, молодша сестра та наречена.
