Любомир народився 23 січня 1976 року в селі Кропивник Івано-Франківської області. З дитинства любив спорт. З відзнакою закінчив Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання (раніше – технікум фізичної культури). Потім продовжив навчання в Тернопільському педагогічному університеті, де опанував фах вчителя фізичної культури.
Працював тренером з волейболу в ДЮСШ «Сокіл». Під його керівництвом волейбольна команда «Нафтохімік» неодноразово ставала чемпіоном регіональних турнірів, а 2021 року виборола срібло на Всеукраїнській спартакіаді працівників хімічної та нафтохімічної галузей. З 2000 року викладав у Калуському політехнічному коледжі, а згодом став заступником директора з виховної роботи. За професійність і відданість справі отримував численні відзнаки.
Любомир був чудовим батьком і чоловіком. Постійно прагнув більшого, бо мав сильне почуття відповідальності за свою громаду й країну. Під його керівництвом втілили багато патріотичних і творчих проєктів. Також разом із дітьми облаштував спортивний майданчик в рідному селі.
У 2015-2016 роках брав участь в АТО на Донеччині. Спочатку воював у районі Красноармійська (нині – Покровськ), потім – у Калиновому, Карлівці та Пісках. Був командиром відділення 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
25 лютого 2022 року знову став на захист Батьківщини. Служив гранатометником 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
За життя Любомира нагородили медаллю «За гідність та патріотизм», відзнаками «Учасник бойових дій», «Учасник антитерористичної операції», «За бойову звитягу», нагрудним знаком «Гвардія», памʼятним нагрудним знаком «93-я Окрема Гвардійська механізована бригада» та подякою за мужність і героїзм.
Поховали захисника в селі Кропивник на Івано-Франківщині.
Посмертно воїна відзначили орденом «За мужність» lll ступеня, дипломом почесного громадянина Калуської міської територіальної громади, медалями «За заслуги перед Прикарпаттям» і «Лицар бойового чину». В памʼять про батька-героя його син Назарій та дочка Яна отримали від побратимів памʼятний кулон «Батьківське Серце» .
У нього залишилися дружина та двоє дітей.
