Ігор народився в селі Жукин Київської області. Жив у столиці. У 2001 році закінчив факультет внутрішніх військ Київського інституту внутрішніх справ. З 2014 року був командиром роти одного зі спеціалізованих центрів військової підготовки.
Під час повномасштабного російського вторгнення Ігор воював за рідну країну у складі зведеної тактичної групи «Адам» ЗСУ. Служив в окремому протитанковому підрозділі.
«Загинув мій друг, побратим, командир.... Кот Ігор Іванович. Якого я знав багато років. З перших днів він пішов боронити нас і державу. Бився з ворогом на аеродромі Василькова, далі – Буча, Ірпінь, Донеччина, смерть наздогнала його на Харківщині... Він був кращим командиром, вірним другом і веселою та мужньою людиною. Сміявся над смертю та завжди підтримував весь підрозділ. Сьогодні нашого майора не стало. Він загинув, захищаючи Україну», – написав товариш Олексій.
«Людина, котра ніколи не закривала за собою двері, виходячи з кімнати. Людина, на яку іноді злився. Але як тільки бачив його, всі образи вмить минали. Ігоре, тобі ми довіряли, тебе ми поважали, тебе ми любили. Ми знали, що ти завжди з нами, що ти командир, який ніколи не покине своїх підлеглих. А одного разу ми вибігли по тривозі, забувши покликати тебе з туалету. В той день ти поїхав й сказав, що коли повернешся, нам вдвох треба буде сходити дещо знайти. Не повернувся», – написав побратим Андрій.
Майор Кот посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Поховали офіцера у рідному селі. На стінах Жукинського ліцею встановили меморіальну дошку на честь полеглого воїна.
В Ігоря залишилися батьки, дружина і син.
