Даниїл народився 21 квітня 2006 року в селищі Сутиски на Вінниччині. Після закінчення школи вступив до Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського на факультет економіки та права. Але замість того, щоб продовжувати навчання, вирішив піти на фронт і захищати Україну.
Даниїл служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді радіотелефоніста.
«Він у 18 років пішов захищати Україну. Він був неймовірно добрий – завжди допомагав усім, хто потребував. Але, на жаль, у 19 років його життя обірвалося… До його відпустки залишалося всього три тижні – я так і не встигла його обійняти, не встигла сказати, як сильно його люблю. Та для мене він назавжди залишиться героєм – моїм братом, який мав добре серце й велике бажання жити, але обрав захищати нас усіх. Його пам’ять живе в мені, в кожному моєму подиху, в кожному мирному ранку, який він виборов ціною свого життя», – написала сестра Карина.
«Це хлопчик, з яким я знайшов спільну мову з першого погляду. Через місяць я вже радився в бойовій роботі з моїм діамантом Балу. Він ніколи не питав: чому? на скільки? коли я повернусь? Він лише питав, скільки гранат з собою брати. У нашому підрозділі у свої 18 років він вже був старшим на свої бойовій позиції, і приймав складні рішення безпосередньо на полі бою. У Малій Локні Курської області він знищив двох ворогів і одного поранив. Але росіяни завдали сильного удару з усіх наявних засобів по позиції хлопців, де був Балу. Він отримав осколкові поранення, але брав участь в евакуації важкопоранених бійців. Перше, що він мені сказав під час зустрічі: «Панда, коли я зможу повернутися?» Він хотів далі з гідністю захищати державу, відмовився від 30-денної реабілітації й повернувся до нас. Балу – це не просто військовий, це герой України. Він був професіоналом! Коли Балу героїчно загинув, плакав не тільки я і наша команда, а навіть заступники командира бригади, які перетиналися з ним по роботі. Це втрата не на рівні бригади, а на рівні країни, на рівні майбутнього…», – додав командир на псевдо Панда.
Даниїла Коваля поховали в рідних Сутисках.
У нього залишилися мама й сестра.
